За аналітикою DOU, одне з найбільших побоювань у війську — потрапити під керівництво, де не бережуть людей. Максим Богачук, у минулому — випускник історичного факультету, пройшов шлях від звичайного солдата до командира батальйону
Читайте также: Скільки Дітей У Ріанни: Детальний Огляд Особистого Життя Співачки
Як збивати російські гелікоптери звичайними FPV-дронами, знаходити підхід до виснажених людей і мотивувати приєднуватися до штурмової бригади — в інтерв’ю для DOU.
«Бійці думали, що їх відправляють на смерть, тож я намагався бути поряд»
— Як ви потрапили у військо?
У цивільному житті я збирався бути вчителем історії і виховував разом із дружиною доньку. Планував долучитися до Збройних сил ще на початку війни, але вийшло
Я підписав контракт і потрапив у
Коли я йшов у військо, я хотів бути піхотинцем
Та під час першої зустрічі командир бригади подивився документи і спитав: «Вища освіта? На вчителя вчився? Компʼютер знаєш? Підеш у штаб». Я думав, дадуть автомат і в окоп, але мене відправили працювати з документами.
Потім я закінчив курси лідерства у військовій академії, отримав звання молодшого лейтенанта. Коли почалася повномасштабка, я звернувся до командування, мовляв, вчився працювати на БМП та БТР, дозвольте піти до хлопців в екіпажі. Мені не відповіли, але наступного дня відправили на передовий пункт управління — керувати, але не брати участь.
24 лютого ми з полігону на Херсонщині вирушили обороняти Олешківські піски. Противник ліз на нас з усіх сторін величезними силами, а в нас — маленька бригада, розтягнута на 150 кілометрів замість п’ятнадцяти.
Зрештою ми не втримали оборону. Підрозділи, які мали захищати Антонівський міст з іншого боку, при першому контакті з противником знялися, міст не підірвали, і ми потрапили в оточення.
Тоді все переплуталося: командування, бійці… Не було організованої битви, але кожен на своєму місці намагався щось робити.
Зрештою бригаду відтіснили до Миколаєва. На аеродромі поряд із містом ми завдали ворогу значних втрат, а згодом відкинули його на межу Херсонської та Миколаївської областей. Там уже ми окопалися, і росіяни практично припинили наступати.
У кінці 2022 року мене відправили формувати перший стрілецький батальйон бригади. Спочатку я був начальником штабу, але оскільки комбата не було, фактично виконував його обов’язки. Згодом відбулось офіційне призначення.
Без досвіду ні командира взводу, ні роти це було для мене надскладно
Та потихеньку довелося втягнутися. Ми брали участь у звільненні Херсона, одними з перших зайшли в місто. Потім утримували оборону на Донецькому напрямку, проводили штурми, зачистки. Я ходив із хлопцями в сіру зону копати окопи. Бійці думали, що їх відправляють на смерть, тож я намагався бути поряд, щоб показувати, що там можна працювати.
«Іноді тобі ставлять на посаду офіцера, якого ти не обирав і не знаєш»
— Як ви передусім діяли, щоб налагодити роботу батальйону, коли стали командиром?
Головним було сформувати команду. Оскільки командирів призначали «зверху» і я не мав на це впливу, моїм завданням було визначити, хто з них здатний справитися з тягарем управління й відповідальністю за результат, виконати завдання і зберегти людей. Це було найважче: за короткий час зрозуміти, хто з підлеглих зможе керувати в бою.
— А що робити, коли людина не дає ради? Один із найбільших страхів — потрапити до неадекватного командира.
Звичайно, такі випадки були. З кінця 2022 року я командир батальйону — спочатку піхотного, тепер безпілотного, і траплялись випадки, коли офіцер не впорався. В цьому немає нічого страшного, якщо командир це вчасно помітив. Був випадок у 2023 році: під час штурму загинув командир роти. В роті на той час залишалося три командири взводів: два старші лейтенанти і один капітан… Але виконувачем обов’язків командира роти я призначив солдата. Він був набагато кращим в управлінні. Офіцери ж тоді не могли виконувати функції навіть командирів взводів. Так, вони числились на посадах, але по факту ними не були.
— Чи часто неможливо відмовитись від якогось призначення?
Звичайно, іноді тобі ставлять на посаду командира роти чи взводу офіцера, якого ти не обирав і не знаєш.
Тоді ти вивчаєш людину. Якщо вона подужає роботу на посаді — працює. Якщо ні, я можу перемістити її на іншу посаду. Це вже не проблема. Але загалом нині це трапляється не так часто, як раніше.
— Ви сказали, що спочатку були командиром стрілецького батальйону, а потім безпілотного. Чому так?
До середини 2024 року я керував першим стрілецьким батальйоном. Потім мене зняли з посади. Але можу сказати з гордістю, що пішов не сам. У той час була досить складна обстановка на фронті. Командування не чуло про наші проблеми і ставило завдання, які неможливо було виконати, або можливо лише ціною величезних втрат.
Мій батальйон був практично в оточенні, я не міг вивести поранених чи підвезти провізію. Це на той момент нікого не цікавило. Я не раз просив відійти на 500 метрів на підготовлену лінію оборони. Це б нічого не змінило стратегічно, але я б зберіг життя людей.
Командування не хотіло чути: «стоїмо до кінця»
Оскільки я не виконував поставлені завдання, мене зняли.
Потім командир бригади визнав, що помилявся. Після цього призначив мене командиром батальйону, в якому я є зараз.
— Улітку 2024-го був скандал навколо 59-ї бригади щодо нехтування життями бійців. Катерина «Пташка» Поліщук тоді писала про шалені втрати в підрозділі… Але командира все ж не зняли?
Тоді відбулося службове розслідування, купа перевірок. Насправді шукали, хто поширив інформацію, а не реальні причини. Командира тоді не зняли.
Зараз у нас змінилося командування. Ми інколи дивуємося: є завдання, а командир бригади каже: «Дивіться по обстановці, не треба поспішати, бо це призведе до втрат». У порівнянні з минулим досвідом ти думаєш: «А що, так можна було?» Виявляється, можна. Я можу прийти до командування, пояснити свою думку, і до неї дослухаються. Це дуже цінно.
«Ми єдина у своєму роді штурмова бригада в Силах безпілотних систем»
— Раніше ви були мотопіхотною бригадою, а тепер входите до Сил безпілотних систем. Чому так відбулося?
На межі
Як виглядає звичайний штурм? Відпрацювала артилерія та БПЛА — і заходять люди. У нас розподіл інший. Раніше 70% роботи робив штурмовик, а 30% — техніка. Ми робимо навпаки: понад 70% завдань виконують безпілотні системи, а людям залишається зайти на позицію, перевірити, чи там нікого немає, і закріпитися.
Щоб вибити противника, ми використовуємо все: Mavic, аналогові FPV та дрони на оптоволокні, важкі бомбери, розвідувальні й ударні крила, наземні роботи з кулеметами та машинки-камікадзе. Працюємо 24/7, і в рейтингу DELTA ми в топах саме завдяки ураженням БПЛА.
Головна відмінність у тому, що більшість підрозділів СБС — це «вільні мисливці», не прив’язані до переднього краю. Ми ж передусім думаємо про своїх хлопців в окопах. Якщо постане вибір, що вразити — ворожу систему ППО далеко в тилу чи одного російського піхотинця, який іде до нашого переднього краю, — я оберу піхотинця. Бо він може дійти до наших хлопців і накоїти лиха.
— Ви також відомі тим, що уразили російські гелікоптери. Це був розрахунок чи вам пощастило?
Ми мріяли про це, відколи з’явилися FPV-дрони. Ще наприкінці 2023 року під Первомайським думали, як збити ворожі гелікоптери. Потім вони довго не з’являлися в нашій смузі. Наприкінці минулого літа по наших позиціях відпрацювала авіація, зайшло шість чи вісім бортів. Ми зрозуміли: треба пробувати.
FPV набагато повільніший за гелікоптер, це здавалося практично нереальним, але ми почали вивчати їхню тактику. Стежили, де і коли вони працюють, і вилітали на перехоплення. На перший гелікоптер пішло півтора місяця.
Нам вдалося: Мі-8 згорів
Після цього росіяни три місяці не літали в нашій смузі. Потім повернулись, але в нас уже був досвід. Хоч це складно і має збігтися багато факторів і везіння, пів року не минуло, як ми вразили другий.
— Якої шкоди завдають ці гелікоптери? Наскільки важливою була ціль?
Насправді як засіб ураження вони не дуже точні. Тут історія більше про домінування в повітрі. Їхня авіація почувається вільно в нашому просторі, бо в нас немає тут паритету. Ми ж показуємо, що можемо навіть звичайним FPV знищувати їхні дорогі засоби.
Читайте также: Перший Чоловік Сабіни Мусіної: Історія, Кар’єра та Особисте Життя
— Як працює фізика такого перехоплення?
Гелікоптери летять низько, щоб їх не засікли радари. Намагаються швидко йти по балках, щоб їх менше було видно. Відповідно, тут велику роль грає правильно проведена аналітика: як вони працюють, куди залітають, де роблять свої пуски. І далі везіння — поцілити в час, коли вони летять, і встигнути правильно обрати напрямок.
Тому що, якщо ти обираєш напрямок буквально на кількадесят метрів вправо чи вліво, ти не встигнеш змістити FPV і уразити ціль. Якщо подивитися наші відео ураження гелікоптерів, там буквально
Якщо це інші дрони, типу шахедів, по яких і ми працюємо, і всі Збройні сили, — тут роль відіграє швидкість. Тут більше важить не напрямок, який ти вибираєш, а швидкість засобів, які зможуть наздогнати шахед. Але і побудова правильної лінії протиповітряної оборони теж важлива, тому що противник вчиться і намагається постійно змінювати маршрути, час, висоту. До цього треба пристосовуватися. Багато залежить від навченості екіпажів.
— Екіпажі перебувають на позиціях?
Залежно від того, яке завдання перед ними стоїть. Більшість із них на позиціях поближче до переднього краю, щоб ефективно уражати цілі. Наше головне завдання — прикрити свою піхоту і зробити так, щоб противник не пройшов.
«У мене жоден військовослужбовець не був переведений у піхоту»
— Попри те, що ви в Силах безпілотних систем, у вас є піхота, яка ймовірно відлякує новоприбулих. Як ви залучаєте людей?
Насправді так, піхота відлякує. Наведу приклад: ми зараз збільшилися вдвічі й набираємо людей. Днями подзвонив цивільний хлопець, який хоче служити. Коли почув, що ми батальйон безпілотних систем, але в складі
«О, ні-ні-ні. Ви мені можете обіцяти все, що хочете, але я до вас не піду»
При цьому за півтора року, відколи я командир цього батальйону, у мене жоден військовослужбовець не був переведений у піхоту. Раніше часто було: не вистачає людей, треба дати 10 людей у піхоту. Я відстоював своїх, нікого не віддав, тому що якщо я сьогодні віддам пілотів чи інженерів, то хто завтра цю піхоту буде прикривати?
Навіть якщо ти не зможеш знайти себе як пілот, є багато різних вакансій. В мене один із військовослужбовців пробувався на восьми посадах. До речі, прийшов як айтівець. Він пішов в одну майстерню — не зміг, у другу — не проявив себе, спробував себе інженером — теж ні. Врешті зробився діловодом, і теж невдало. Ми його відпустили в інший підрозділ, бо перепробували все і не знайшли, де його застосувати. Це був перший такий випадок. Але в нас є регулярне поповнення завдяки тому, що результати нашої роботи видно.
Я пишаюся своєю командою і тим, що люди залишаються у підрозділі. У нас як заведено? Якщо командир поганий, то від нього тікають: хтось у СЗЧ, хтось намагається перевестися.
Зараз у «Хижаках» переведень мало. Зазвичай хлопці хочуть переводитися лише у випадках, коли йдуть до друзів на вищі посади (бо я не все можу забезпечити в межах підрозділу) або щоб бути ближче до дому.
— А що у вас роблять айтівці?
У нас не одна майстерня R&D, де хлопці вдосконалюють безпілотники. Є фахівці, які програмують дрони, пишуть програми, модернізують їх. Є айтівці, які працюють із документами. Є ті, хто сидять черговими і безпосередньо працюють з FPV-шниками, ставлять їм завдання.
Насправді посади «спеціаліст із IT» немає. Айтівці називаються «майстер», «оператор» або «механік». Це просто назва посади в штаті, яка нічого не значить.
Для мене важить, що людина вміє і може робити, щоб був результат. В мене люди були на посадах інженерів-саперів, а працювали як пілоти. Є командир відділення, а він працює в майстерні R&D. Посади не завжди відповідають потребам. Ми всім своїм рекрутам говоримо: коли приходите, говоріть відверто, що ви вмієте і чого хочете. Ви потрапите туди, де принесете найбільше користі.
«Бувають моменти, коли людину треба просто відпустити з підрозділу»
— Як ви працюєте з виснаженими людьми — тими, хто довго сидить на позиції або просто давно служить?
До кожної людини потрібен індивідуальний підхід. Комусь вистачає відпустити на п’ять днів до сім’ї, і людина повертається повна сил. Когось потрібно відправити у повноцінну відпустку. Комусь це не допомагає, і таку людину треба зняти з конкретної ділянки і скерувати на іншу роботу. Наприклад, нещодавно хлопці, які з 2023 року працювали на мавіках повернулися з госпіталю після поранення. Вони мають висновок «обмежено придатні», і я вже не можу їх застосовувати як пілотів.
Вони мали б бути переведені в підрозділи забезпечення, але просяться залишитись тут. Спілкуючись із ними, я пропоную: «Ви можете працювати на НРК на старлінку віддалено, за
Ти пропонуєш варіанти, а вони кажуть: «Командире, ми настільки втомилися дивитися в екран і працювати з пультом, що навіть так не хочемо. Ми готові ремонтувати техніку, вести папірці — робити все, що скажете, тільки не літати за пультами. Просто морально не стягуємо». Людей треба зайняти чимось іншим, і тоді вони готові працювати.
У таких випадках дієш індивідуально. Але бувають моменти, коли людину треба просто відпустити з підрозділу, дати спробувати знайти себе в чомусь іншому.
— Які ще виклики доводиться долати?
Викликів кожного дня багато. Але найважчий — це нерозуміння з боку суспільства. Що далі, то більше люди не розуміють, чим ці хлопці й дівчата жертвують заради того, щоб у тилу було спокійно.
Якщо раніше, бачачи військового, всі всміхалися й підтримували, то зараз ми повертаємося до фрази «я вас туди не посилав». У 2022 чи 2023 роках ми не могли уявити, що ці слова знову звучатимуть. Це тому, що всі втомилися від війни. І найцікавіше, що втомилися ті, хто найменше дотичний до неї.
Це найбільший виклик. Мені важко пояснити людям, навіщо вони виконують завдання, коли боєць приїжджає в цивільне життя, а на нього не просто не звертають уваги — йому доводиться стикатися з купою бюрократичних труднощів. Наприклад, в оформленні соціальних виплат.
Важко втримати людину, коли працівник супермаркету отримує зарплату приблизно таку саму, як я — командир батальйону.
Моя ставка 34 500 гривень без доплат
Коли військовослужбовець перебуває у зоні бойових дій, але не виконує безпосередньо бойові завдання, він отримує 20 000 грн зарплати і 30 000 грн премії. Тобто в цілому — 50 000 грн. Візьмімо, до прикладу військового в Павлограді — місті, близького до лінії фронту. Він не вдома, допомагає у веденні бойових дій і отримує 50 000 гривень на картку. І є умовний працівник супермаркету, який кожного дня вдома, бачить свою сім’ю і отримує хай на 10 000 менше. Це велика різниця.
Тому ти маєш кожного дня мотивувати хлопців і дівчат, розказувати, наскільки вони тут потрібні.
Я завжди наводжу свій приклад: я стою для того, щоб до моїх дітей не прийшла війна, щоб вони не чули пострілів артилерії, щоб по них не прилетів FPV чи ударне крило. Щоб мої діти могли піти в магазин, купити морозиво й погуляти з друзями.
Переважно пояснювати, як маленькій дитині, бійцям не доводиться — вони розуміють. Але інколи приходить думка: «А може, все покинути і повернутися додому?» Але що далі? А далі ми втратимо Дніпро, Запоріжжя, Чернігів, Черкаси, Київ і так дійдемо до Львова. Ціль нашого противника — не захопити Донбас, а знищити вільну країну.
Мені не потрібно, щоб усі йшли на фронт. Але кожен повинен робити хоч щось, що допоможе нам встояти.
Хотілося б, щоб люди підтримували бійців, які вже відвоювали і повернулися в цивільне життя через поранення, допомагали їм. Щоби підтримували сім’ї загиблих хлопців.
Приклад моєї сім’ї: мама живе в селі з моїми племінниками. Моя старша сестра померла, залишилося четверо дівчат. Мама їхня опікунка, вона їх виховує. Елементарно щось допомогти по будинку немає кому.
Таких прикладів багато: коли загинув син, а старенькі батьки залишилися самі. Їм немає кому привезти дров чи нарубати їх, якщо в будинок не проведений газ. Немає кому викосити траву біля хати. Це здається дрібницею, але насправді це показник того, наскільки ми потрібні суспільству. Ми залишаємо своїх рідних без підтримки, і якщо зі мною щось станеться, я знаю, що моїм близьким немає на кого сподіватися, крім як на себе. Це навіть важливіше, ніж підтримувати нас самих тут.
Читайте также: Оксана Жданова Колишній Чоловік: подробности личной жизни и карьеры
Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU
