Україні потрібен координаційний центр роботизації війська, вважає офіцер батальйону НРК Третьої штурмової бригади Віктор (Старк) Павлов. Він розповів DOU, що не так із розвитком наземних роботів у Силах оборони і як мав би виглядати цей напрям. А ще — чи можна утримувати позиції за допомогою НРК, скільки вони коштують і як змінюється їхнє застосування .
Читайте также: Українці можуть отримати стипендію на навчання в бізнес-школі Берклі вартістю $178 тис
Дивіться новий випуск рубрики DOU DefTech, де ми разом з військовими розбираємо, як працюють оборонні технології. Партнер рубрики — defence-tech компанія «Генерал Черешня». Додаємо скорочену і відредаговану текстову версію розмови.
«Без інженерів НРК нікуди не поїдуть»
— Як змінилися НРК за останній рік?
Ситуація покращилась: НРК стали надійнішими та якіснішими. Виробники загалом розібралися зі зв’язком, однак усе одно часто доводиться витрачати власні кошти та час, щоб довести засоби до бойового стану.
Кількість застосувань НРК зросла в рази. Якщо в січні 2025 року ми возили бригадою 30 тонн на місяць, то в січні
Я здивувався, що в нашого війська є плани створити нові роти НРК. Зараз у кожному батальйоні є взвод НРК, а взвод — це маленький організм, де немає своїх інженерів. Тому консолідувати їх є правильним рішенням: так спілкування стало б ефективнішим, з’явився б центр компетенції, спільна майстерня. Але робиться штатна структура, де не передбачено ні майстерні, ні інженерів.
Без інженерів вони нікуди не поїдуть. Засоби треба не просто отримати, їх треба постійно ремонтувати. Однак кажуть, що майстерня має бути лише на рівні батальйону, а на рівні роти — ні.
Можна викрутитися через «милиці», наприклад, зробити майстерню в батальйоні безпілотних систем або в ремонтно-відновлювальному підрозділі. Але це погане рішення: вони перебувають в інших місцях, ними керують інші командири, у них свої завдання.
Так, приблизно 95% роботи — це логістика, туди ж зараховуємо евакуацію. У нашій бригаді евакуація поранених та загиблих відбувається зараз виключно на наземних роботизованих комплексах, так само як і евакуація засобів, які ми втратили на полі бою. Ще 3% — це інженерна підтримка, зокрема замінування та встановлення загороджень. І близько 2% займає бойове застосування — воно найскладніше, оскільки потребує вищої компетенції та фахівців з озброєння, яке стоїть на дроні. Плюс треба мати цю зброю, яка в дефіциті.
Поліпшилася якість планування і виконання евакуаційних операцій. Ми додали елементи захисту, наприклад, бронековдри проти уламків — це вже база. Крім того, ми не прив’язуємо пораненого до нош.
Людина повинна мати можливість вистрибнути, якщо почує наближення FPV-дрона
Це рішення вже багато разів рятувало життя.
Окрім того, змінився психологічний підхід. Рік-півтора тому таких операцій було менше, тож і відповідальність сильніше відчувалася — зараз стало трошки легше. Але це досі психологічно важка робота: буває, що оператори відмовляються працювати з пораненими після втрати дрона з людиною на борту, і з цим теж потрібно працювати.
— Як працює бойове застосування НРК?
НРК з кулеметами, гранатометами абощо покликані замінити розрахунки там, де це можливо, і зменшити їхній час перебування у вогневих точках. Окрім як донести озброєння (як-от браунінг завважки 40+ кг) та боєприпаси (50+ кг), військовий має заряджати, стріляти, виявляти свою позицію, ховатися тощо — це постійний ризик, і наземні комплекси з дистанційним керуванням його зменшують.
Мінус у тому, що такий дрон важче сховати. Але вже є випадки, коли НРК утримували позицію півтора місяця або успішно нищили противника.
— Наскільки це масштабована історія?
Це масштабована історія, але вона має розгортатися послідовно: від простого до складного. Наприклад, для пристрілки гранатомета піхотинцю треба близько пів короба, тобто
Переваг багато, але масштабувати складно. Бо якщо не навчилися керувати дронами й обслуговувати їх, то немає сенсу ставити туди щось складне — воно просто не доїде до точки. На жаль, зараз НРК — це не пріоритет, хоча вони приносять багато користі.
Проблема в тому, що мало хто зважає на економічну ефективність.
Досі ніхто з управлінь не зміг порахувати на прикладі нашої бригади, скільки грошей ми економимо для держави
Помножмо врятовані життя на 15 млн грн компенсації сім’ям загиблих, додаймо витрати на лікування поранених, вартість бронетехніки чи пікапів, які не були втрачені — бо замість них втратили наземний дрон. Якби порахувати, скільки життів урятовано завдяки вчасно доставленим БК чи матеріалам для фортифікацій, стало б зрозуміло, наскільки це вигідно.
Ми впираємося в одне й те саме: рішення ухвалюють надто повільно. Для цього має бути аналітичний координаційний центр. У нас немає «гетьмана» по НРК в Україні, який координував би всю екосистему: бойові підрозділи, виробників, розробників, гранти та медійну компоненту. Працювати потрібно швидше.
«Втрачаємо темп — втрачаємо перевагу, втрачаємо людей». Про логістику закупівлі НРК
— Рішення щодо закупівлі НРК лягає на командування підрозділу. Раніше військові скаржилися, що переконувати їх складно, бо дрон — це розхідник, який усе одно знищать. Як зараз, чи стало легше?
Порівняймо: дрон коштує
— Скільки зараз коштує український НРК?
Усе залежить від класу: малі, середні чи важкі. Перша генерація коштувала в середньому 10 тисяч доларів. Зараз пішла друга генерація — краща ходова, більший запас ходу (раніше було 20 км, тепер треба мінімум 40), інший зв’язок, тому нині середня ціна хорошого дрона — близько мільйона гривень.
Проблема в тому, що на складах нічого немає. Військові досі купують у виробників напряму. Ми зробили дослідження серед восьми передових підрозділів НРК за підсумками близько 2 тисяч місій упродовж двох місяців: скільки тонн перевезено, скільки людей урятовано, скільки засобів утрачено, скільки евакуйовано, а скільки видала держава. І в кращому випадку 30% цих засобів видала держава, а 70% закупили самостійно.
— А коли держава почала контрактувати НРК, постачання зросли?
Контракти мали бути укладені ще до нового року, але процес затягнувся. Навіть якщо контракти підпишуть зараз, виробникам потрібен час: закупівля деталей, логістика, саме виробництво. У кращому випадку перша партія на складах з’явиться через два місяці. Ті, хто не готовий і тільки після контрактування починає купувати запчастини, — це взагалі п’ять-шість місяців. А що робити підрозділам у цей період? Так, є децентралізована закупівля, але вона все одно те саме плече логістики, і бійці можуть отримати перші дрони за два-три місяці.
Виробникам треба було планувати масштабування виробництв — як для централізованих, так і децентралізованих закупівель. Якщо вони віддадуть безпосередньо військовим засоби, виготовлені для відвантаження за контрактом, то не встигнуть виконати зобов’язання перед державою, а це загрожує великими санкціями. Цей рік ще буде періодом налаштування процесів.
— Як має виглядати вертикаль роботи з НРК в Силах оборони?
Ми поступово рухаємося в правильний бік, проблема в часі. Наша перевага — це швидкість адаптації. Втрачаємо темп — втрачаємо перевагу, втрачаємо людей. Поки десь немає НРК, військові вимушені на ногах або пікапами доставляти все необхідне на передові позиції. Щоб пришвидшити масштабування, треба чітко визначити і пріоритезувати проблеми.
Через певні рішення ми втратили півтора року, коли казали: «Треба групове застосування роботів, доїдемо на них аж до москви, а логістика — це фігня». Але ж треба людей берегти. Зустрічався вчора з хлопцями з ДСНС — їхнє керівництво теж каже: «Ваші НРК — це фігня». Дрони потрібні там, де є небезпека для людини, зокрема і в ДСНС: там різні хімічні загрози, мінно-вибухові і так далі.
— Яким має бути цей координаційний центр по НРК?
Це центр, який координує цілу екосистему і зшиває всіх одною ниткою: підрозділи, виробників, розробників, медійну компоненту. Зараз про НРК знають небагато, а це впливає на рішення зверху, на донати, на міжнародний інтерес і співпрацю, на інвестиції в оборонку тощо. Цим усім потрібно жонглювати. Є багато стейкхолдерів, які задіяні в цьому процесі, але всі рухаються по своєму треку. І через це ми втрачаємо час.
Одна з наших омріяних ініціатив — створити Координаційний центр роботизації війська
Таку собі національну структуру, щоб підрозділи формувалися швидше. Влітку 2025 року роти НРК взагалі відмінили, бо так «вирішили», потім знову ввели. Підрозділи не сформовані, бо немає пріоритету, ніхто не допомагає шукати людей, сфокусованого рекрутингу теж немає. А навчання — це ціла система: школи, центри, виші.
Маємо дотримуватися принципу: або в армії, або для армії. Але таких людей дуже мала частка, близько 20%. Решта 80% — десь збоку.
Читайте также: Понад 100 українських компаній тренують ШІ-моделі на бойових даних
— А те, що виробництво НРК децентралізоване, — це плюс чи мінус?
Це плюс, бо якби ми чекали централізації, у нас би взагалі нічого не було. Це децентралізований розвиток оборонного сектору. Але далі його треба регулювати: обирати найкращі засоби і масштабувати їх, як робить противник. Він обрав три — і клепає на всю армію.
У нас більшість виробників кинуті напризволяще. Потрібен баланс між гнучким приватним підприємництвом і державною підтримкою. Централізована оборонка ніколи не буде такою гнучкою, як приватний сектор. Усі успішні оборонні компанії — приватні.
«У нас відкрите промислове шпигунство». Про особливості виробництва НРК
— Чи зростає зараз кількість виробників?
Кількість потроху збільшується — раз на місяць дізнаюся про нові вироби. Самі виробництва теж масштабуються.
Головне завдання для України — виходити на експорт та влаштовувати якомога більше спільних виробництв (joint ventures) з дружніми країнами. Якщо ми не зробимо цього самі, це зроблять без нас. У нас відкрите промислове шпигунство: іноземці постійно приїжджають, щоб перейняти досвід, тактику застосування та адаптацію до реального поля бою. Якщо ми не будемо це національно регулювати, ми просто продамо «золото за буси».
— А чи не втратять українські військові від того, що виробники почнуть працювати на експорт?
Не втратять. Це все залежатиме від уміння виробників масштабуватися. Зараз спроможність виробництва більша, ніж те, що закуповує держава. Минулого року ця спроможність сягала 35 мільярдів доларів, а купили значно менше.
Є інший фактор: якщо ми зараз не скористаємося вікном можливостей, воно може закритися і все зроблять без нас. Маємо працювати в шалених темпах — тут і за кордоном. Щоб передавання знань, тренінгові центри, навчання, консалтинг тощо були в межах спільних підприємств: Німеччина, Данія, Фінляндія, Естонія, Латвія та інші країни.
Правильна історія — це коли бізнес будується як спільне підприємство, де Україна отримує податки, економічно зростає, працевлаштовує ветеранів.
— У грудні 2025-го ми робили огляд про НРК — чи покращилися їхні технічні характеристики за останні пів року? І чого бракує?
Виробники поступово доганяють вимоги фронту: має бути не менш як 40 км запасу ходу, цифровий зв’язок (бажано декілька каналів) та можливість швидко адаптувати системи під умови РЕБ.
Зараз активно впроваджують штучний інтелект та покращують автономність НРК. Наприклад, оператор може проводити на стільці по шість годин, постійно керуючи комплексом на великій відстані. У нього затікають пальці, побратими годують його з трубочки тощо — це виснажливо фізично і психологічно. Й автономність може допомогти.
По-друге, виявлення загроз та попередження пілота. У нас уже є кейси, коли машинний зір помічає і виділяє зеленим об’єкт, який людське око в темряві просто не бачить — наприклад, «ждуна», який злітає, щоб знищити наш дрон. ШІ дозволяє вчасно прийняти рішення: зупинитися, змінити маршрут чи здати назад. Також автономність критично важлива для ділянок, де зв’язок переривається через рельєф чи крони дерев.
Крім того, можна збирати і агрегувати дані, прогнозувати, аналізувати, допомагати в плануванні, давати підказки.
Дуже потрібні плаваючі дрони: сухопутні, але з можливістю переплисти річку. Бракує маніпуляцій на кшталт захопити, підняти, евакуювати, вивести, розчистити.
— Що з локалізацією компонентів?
Процес рухається, але не так швидко, як з FPV. Деякі заводи вже пробують робити мотори, з’являються компанії, що виробляють спеціалізовані камери під НРК. Але більшість компонентів досі імпортні.
— Чи є дефіцит якихось критичних деталей, як свого часу було з оптоволокном?
Поки що критичного дефіциту немає. Оптоволокно в наземних дронах використовують рідко — це швидше експерименти або спеціалізовані місії в тунелях чи будівлях, де немає зв’язку. Для логістичних дронів, які мають проїхати 15 км і повернутися, оптика незручна. До того ж зв’язок на землі тримається краще, ніж у повітрі — РЕБ на землю впливає не так радикально.
— Чи є «дружній вогонь» від власних РЕБів?
Постійно. Це питання злагодженості та комунікації з внутрішніми й зовнішніми підрозділами. Спочатку випадки були, зараз їх менше — ми вже розуміємо, хто і куди їде.
— Який середній життєвий цикл НРК — в часі чи місіях?
Єдиної цифри, скільки кілометрів він проїжджає або скільки днів живе, немає — статистика в різних підрозділах відрізняється. Конкретно ми щодня втрачаємо по декілька наземних дронів.
Проте, якщо порахувати, це вигідно. Припустимо, у бригаді є 100 НРК, а евакуюємо по 50 поранених щодня. Навіть якщо на одного бійця припадає два дорогі дрони в повній комплектації по 20 тисяч доларів, це 40 тисяч доларів — менш як 2 мільйони гривень. А компенсація за одного загиблого — 15 мільйонів. Плюс є й інші бенефіти. Є екземпляри, які проїжджають по 500 км і виконують купу місій, а є ті, що ламаються на першому виїзді. Це нормальна статистика.
Про міжнародні партнерства, ціну на іноземні НРК та технології ворога
— Чи досі балтійські або інші країни постачають нам НРК? Чи масштабна ця історія?
Є декілька естонських та німецьких виробників, які постачають НРК більш-менш системно. Країни Балтії дійсно активізувалися: отримуємо литовські, латвійські, естонські дрони. Але тут є проблема: іноземним виробникам треба будувати в Україні інфраструктуру — обслуговування, поставки запчастин, навчання. Зараз цього недостатньо. Інакше дрони будуть просто стояти на складі.
Є й інша проблема — відчуття часу
В іноземних виробників пів року на покращення — це норма, а в нас уже все встигло змінитися. Ми співпрацюємо, допомагаємо, підказуємо, але хочеться більшого контролю, щоб це було вигідно для України.
— Як реагують іноземні партнери, коли їхні дрони втрачають на полі бою?
У школу НРК ледь не щодня приїжджає якийсь виробник НРК. Ми влаштовуємо такий собі фільтр: тестуємо, підказуємо, що треба змінити, щоб виріб взагалі запрацював, і тільки потім відправляємо в бойовий підрозділ. Але попереджаємо: дрон може не повернутися. І це безцінний зворотний зв’язок для виробника — бо який сенс налаштовувати серійне виробництво, якщо бойове застосування засобу не підтверджене?
— А чи розуміють вони, що НРК варто робити трохи дешевшими, на рівні українських?
Не всі хочуть здешевлювати свої вироби — таких одиниці. Буває, що виробник продає дрон державі за
Іноземні виробники часто відірвані від реального поля бою: вони наліплюють купу непотрібних систем — лідари, радари, десятки камер, — що лише здорожчує виріб. До того ж засіб має бути ремонтопридатним у «гаражних» умовах, а не на стерильній фабриці в Мюнхені. Здешевлювати НРК треба, бо це розхідний матеріал.
— Як зараз вирішується стандартизація — софт, пульти керування? Наприклад, щось зламалося — взяли інший пульт.
Еволюційно ми до цього йдемо. Виробники приїжджають, спілкуються, і ми підказуємо: «Нам треба такий-то пульт». Зараз є ініціатива Віталія Кириліва щодо створення єдиного стандарту пульта керування. Також розвивається український софт управління — наприклад, система «Хмарка», яку вже використовують бойові підрозділи. Це теж про стандартизацію.
— Як щодо ворожих НРК? У чому їх особливості?
Ворог визначився з трьома базовими засобами і стрімко їх масштабує, спускаючи доктрини на підрозділи. Вони вже застосовують їх для інженерних завдань, мінування та вогневої підтримки. Є відео, як російські дрони зробили переправу через воду.
— Чи є технологічні рішення, у яких росіяни нас переважають?
Якщо говорити саме про НРК — ні. Зараз ми світові лідери у їх застосуванні та виготовленні. Але ворога не можна недооцінювати. У них є потужна школа танкобудування, досвід роботи з гусеничними засобами та підвісками. Вони повільніше масштабуються, ніж ми, але вони вчаться. Ми маємо бути на крок попереду, постійно рухатися вперед і знищувати їхню логістику.
Читайте также: Жерар Пике Новая Девушка: подробности личной жизни и карьеры футболиста
Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU
