На початку травня 2026 року перша віцепрем’єр-міністерка Юлія Свириденко презентувала «Економіку майбутнього» — 15-річну стратегію, яка має відповісти на питання: якою Україна хоче бути після війни? Країною, що постійно залежить від допомоги партнерів, чи державою, здатною самостійно виробляти, експортувати, залучати капітал і фінансувати власну оборону.
ІТ-сектор серед семи ключових секторів, які мають забезпечити економічне зростання після війни. Але експерти кажуть: сам по собі технологічний сектор не створить 10% ВВП і не замінить інвестиції. Розповідаємо, на чому насправді побудована стратегія «Економіка майбутнього» та які умови потрібні для її реалізації.
🟡 Що пропонує стратегія
Стратегія передбачає підвищення середніх темпів зростання ВВП до 6% на рік, прискорення продуктивності праці з нинішніх 1,3% до 5%, а частки приватних інвестицій — із довоєнних 16% до 24–30% щорічно. Також однією з цілей стратегії є повернення 3,1 млн українців з-за кордону.
Для прикладу, відповідно до даних Світового банку, востаннє в Україні темпи економічного зростання у понад 6% на рік були у 2007 році. Після цього ВВП не відновлювався швидше, ніж на 4-5% на рік. В середньому у довоєнні роки ВВП зростало на рівні 2,5%.
Нагадаємо, що у першому кварталі 2026 року ВВП України скоротився на 0,5% у річному вимірі після зростання на 2,8% у четвертому кварталі 2025 року.
Експерти закликають не плутати амбіції з готовим планом. Олександра Бетлій, провідна експертка Інституту економічних досліджень та політичних консультацій каже, що у нинішньому вигляді це радше візія, ніж повноцінна стратегія. Уряд разом з експертами фактично формує великий to-do list того, що потрібно зробити, щоб інвестиції дійсно прийшли в країну. Паралельно напрацьовуються секторальні стратегії — цифрова вже ухвалена, представлена концепція людського капіталу, далі мають з’явитися енергетична, транспортна та інші.
Наприклад, цифрова стратегія WinWin визначає пріоритетними 14 напрямів — від оборонних технологій та ШІ до напівпровідників, біотехнологій і GovTech — та передбачає створення умов для розвитку цих галузей і залучення інвестицій.
🔵 Чи реально втілити цю стратегію
Економісти називають ціль у 6% зростання ВВП амбітною, але теоретично досяжною. Втім, це зростання тримається на кількох елементах, і кожен з них має різний рівень реалістичності.
«Перший і найвразливіший елемент — це повернення людей. Оцінка у 3,1 млн громадян є верхньою межею, а не гарантованим результатом. Вона залежить від безпеки, житла, робочих місць і зарплат. Якщо повернення буде слабшим, просідає вся конструкція, бо праця одночасно підтримує виробництво і внутрішній попит», — говорить старший економіст Центру економічної стратегії Богдан Слуцький.
Він додає, що другий елемент — це залучення інвестицій. Тут проблема не у фізичній неможливості, а у здатності залучити капітал у потрібному масштабі. Третій і найскладніший елемент — це продуктивність. Потроєння темпів не купується грошима. Воно потребує структурних реформ, детінізації, конкуренції та інновацій.
Продуктивність праці — це скільки економічної цінності створює один працівник за одиницю часу. Якщо завод автоматизує конвеєр і виробляє вдвічі більше продукції без додаткового персоналу — це і є підвищення продуктивності праці.
Середня продуктивність праці в Україні приблизно в 3–5 разів менша, ніж у країнах ЄС, і в 7–10 разів менша, ніж, наприклад, у Німеччині. Тобто українські компанії довше виробляють той самий продукт і витрачають більше ресурсів на ті ж результати. Відставання пояснюється не кваліфікацією чи мотивацією, а структурою економіки, зношеними виробничими фондами, тінізацією та нестачею інвестицій у технології. Тому навіть висококваліфікований українець може виробляти менше ВВП, ніж його колега в Польщі чи Чехії, — просто через те, на якому обладнанні та в якому середовищі він працює. Саме тому збільшення продуктивності праці — це довготривалий та складний процес.
«Механіка зростання проста за логікою: економіка зростає швидше, коли більше людей працює, коли в неї вкладають більше капіталу і коли цей капітал використовується ефективніше. Україна історично відставала за всіма трьома напрямами, а війна загострила кожен із них», — говорить керівник напрямку макроекономічного аналізу KSE Institute Дмитро Круковець.
Голова податкового комітету Верховної Ради Данило Гетманцев вважає, що високі темпи відновлення економіки можливі лише за умови стійкого миру з надійними гарантіями безпеки. Без цього залучити сотні мільярдів доларів, необхідних для відбудови та розвитку економіки, буде складно.
«Наша потреба у коштах на відновлення вже наближається до 600 млрд доларів, що значно перевершує і вартість заморожених російських активів, і усі залучені ресурси від держав-партнерів», — каже Гетманцев.
Зрештою, експерти сходяться в одному: 6% зростання ВВП — це радше наслідок. Реальне питання полягає в тому, чи вдасться Україні створити умови, за яких бізнес буде готовий інвестувати, люди — працювати та повертатися з-за кордону, а держава — послідовно виконувати давно необхідні реформи.
«Бідні люди й багата держава — це речі несумісні. Не можна продовжувати жити в умовах, коли, приміром, покращання житлових умов для переважної більшості українців — це недоступна опція», — додає Гетманцев.
🟢 Якою буде роль ІТ-сектора
Попри те, що ІТ увійшло до переліку семи пріоритетних секторів «Економіки майбутнього», експерти застерігають від завищених очікувань щодо його прямого впливу на ВВП. За словами Forward Deployed Engineer Андрія Роговського, поширена теза про те, що ІТ здатне забезпечити 10% українського ВВП, не підтверджується цифрами. Частка галузі у ВВП, навпаки, скоротилася з 4,43% у 2023 році до 3,92% у 2024-му, за підсумками 2025 року вона забезпечила 3,2% ВВП та сплатила 50,5 млрд грн податків. Навіть за сприятливого сценарію вона може повернутися лише до рівня близько 4–4,2%.
Водночас значення ІТ для економіки виходить далеко за межі його частки у ВВП. Галузь залишається одним із найбільших експортерів країни: на неї припадає близько 42% експорту послуг та понад 12% сукупного експорту товарів і послуг. У 2025 році загальний обсяг українського ІТ-ринку сягнув $7,85 млрд.
«ІТ не головний мотор ВВП. Це радше печінка, що фільтрує в країну тверду валюту, поки решта органів воює», — зазначає Роговський.
Частка сектору ІТ в економіці та зайнятості замала, щоб самостійно тягнути агрегований показник. До того ж ІТ конкурує за ту саму дефіцитну робочу силу.
«Його реалістична роль полягає в підвищенні продуктивності інших секторів, зокрема агро, оборони, держтеху і фінтеху, а також у генерації валютного експорту та залученні іноземних інвестицій», — каже Богдан Слуцький.
На думку керівниці департаменту досліджень Львівського ІТ Кластера Ярини Возняк, стратегія правильно визначає ключові драйвери економічного зростання: підвищення продуктивності праці, збільшення інвестицій та масштабування технологічних секторів. Саме тут ІТ може відіграти важливішу роль, ніж просто нарощування експорту комп’ютерних послуг.
За її словами, технологічна галузь є однією з небагатьох індустрій, здатних одночасно впливати на всі три стратегічні цілі. Йдеться насамперед про цифровізацію інших секторів економіки, розвиток штучного інтелекту, deep-tech та dual-use рішень, які можуть підвищувати продуктивність у виробництві, агросекторі, логістиці, енергетиці та оборонній сфері.
«Найбільш органічне місце ІТ — як джерела технологічних рішень для інших секторів економіки, як інфраструктури підвищення продуктивності всієї економіки та як середовища для розвитку AI, deep-tech і dual-use технологій», — каже Возняк.
ІТ-сектор важливий у двох вимірах. Перший — це стійке джерело експорту послуг, яке витримало війну краще за традиційну промисловість завдяки своїй мобільності. Другий менш помітний, але стратегічно важливіший: ІТ є горизонтальним фактором продуктивності для всієї економіки. Про це говорить Дмитро Круковець, керівник напрямку макроекономічного аналізу, KSE Institute.
«Цифровізація бізнес-процесів, GovTech, дефенс-тех, застосування штучного інтелекту, кібербезпека та автоматизація підвищують ефективність в інших галузях — від агросектору до державного управління. Тобто внесок ІТ варто рахувати не лише як рядок „експорт послуг“, а і як мультиплікатор, що підсилює решту секторів. І його важливість в умовах глобальних трендів, оптимізації та використання ШІ рішень, поки лише зростає», — пояснює Круковець.
🟡 А що ж з Нацстратегією доходів
Стратегію «Економіка майбутнього» варто розглядати в парі з іншим ключовим документом — Національною стратегією доходів до 2030 року. Це урядовий план, який визначає, як Україна збиратиме податки та наповнюватиме бюджет упродовж наступних років: що реформувати у фіскальній системі, як детінізувати економіку й збільшити надходження без підвищення ставок.
Ярина Возняк, керівниця департаменту досліджень Львівського ІТ Кластера, бачить між ними сильне узгодження на рівні цілей, але застерігає від надмірного оптимізму щодо інструментів. Головне питання: ким держава бачить tech-індустрію — двигуном зростання чи джерелом податкових надходжень?
«Це різні логіки, а відповідно і різні реакції ринку та диверсифікація бізнес-підходів», — каже Возняк.
Якщо держава одночасно прагне залучити інвестиції та підвищити податкову ефективність, їй доведеться шукати баланс між цими цілями й відповідь на це питання визначатиме поведінку бізнесу.
Дмитро Круковець з KSE Institute вважає, що обидва документи є взаємодоповнювальними — просто різного рівня. Нацстратегія доходів — це детальний план Мінфіну щодо фіскальних і податкових реформ. «Економіка майбутнього» — ширша рамка для всієї економіки: детінізація, приватизація, інвестиції, інновації та багато іншого.
«В них немає прямих протиріч і речей, які неможливо між собою примирити», — підсумовує він і проводить просту аналогію: реформи МВФ і євроінтеграційні реформи теж існують паралельно — вони про різне й на різному рівні, але не заважають одна одній.
