Катерина Терлецька — докторка фізико-математичних наук, прикладна математикиня, яка досліджує внутрішні хвилі океану. Керує напрямком математики в Малій академії наук, бере участь в освітній реформі й мотивує школярів вивчати математику.
Читайте также: До Чого Сниться Сніг: подробная биография, карьера и личная жизнь
Ми поговорили з Катериною про те, чому діти бояться математики, чи у всіх є здібності до неї і як науку зробити більш доступною. Також вона розповіла, чому математики досі користуються Fortran і чи потрібно нам переписувати підручники.
Про дві математики: «Ми пропустили момент, коли потрібно було змінювати підхід»
— Що мотивувало вас стати популяризаторкою математики?
Дітям усі розповідають, що математика — всюди. Але вони її не бачать. Займаєшся шкільною математикою, вона тобі подобається, але: «Де вона всюди? Як вона всюди?»
Це дитяче питання поставало в мене й на мехматі, і коли я писала кандидатську роботу. І тільки в Інституті проблем матмашин і систем професор Володимир Мадерич відкрив мені нарешті світ моделювання та конкретних результатів. Ти отримуєш певний розподіл і бачиш, що у фізичному експерименті він такий самий, а потім пов’язуєш це з явищами, які відбуваються в природі, і знаходиш паралелі. Тут воно склалося в єдиний «пазл». І так вийшло не тому, що я не люблю математику або її не знаю. Просто щоб побачити її всюди, треба було пройти весь шлях, не втомитися і дійти до прикладного застосування.
Є математика «чиста», а є прикладна. Перша — здебільшого абстрактна наука, там важлива краса математичного розв’язку, строгість міркувань. У прикладній математиці ми часто відходимо від строгості. При цьому для нас суттєво, що це густина або повітря, метри на секунду чи кілометри на годину тощо. В нас з’являється багато припущень, додаткових гіпотез.
«Чисті» математики часто не дуже сприймають прикладних
Коли я доторкнулася до прикладної математики, вона мене захопила. Тому мені захотілося передати це відчуття дітям. Я вирішила, що маю запалювати дітей, які зупиняються на пів дороги і так само кажуть: «Ну, як це вона всюди? Немає її!» І на цьому етапі потрібно запропонувати подивитися на прості речі «математичними очима».
— Які найбільші проблеми нашої математичної освіти? Які варіанти їхнього розв’язання?
Нам у спадок лишилася достатньо потужна радянська математична система. У свій час вона була ефективною, створила серйозне підґрунтя для науково-технічного потенціалу, але ми вчасно її не модернізували. Була така ілюзія: «В нас найкраща математика, навіщо її міняти?» Чимало людей навіть зараз так кажуть. Але в тоталітарній системі діти не мали вибору, вони мусили вчитися. А математика — це складно. Малий відсоток людей від природи може сприймати абстракції. Як у спорті, тут потрібно багато часу й ресурсів: якщо не примушувати вас тренувати мозок, ви не будете розв’язувати задачі. У сучасному ж світі, де все доступно, є вибір, стара система вже не працює.
Ми пропустили момент, коли потрібно було змінювати підхід, і зараз маємо наслідок: діти не хочуть вчити математику. У школі вона занадто формалізована, абстрактна. На Заході це давно вирішено: там математика здебільшого спрощена, заточена під потреби, щоб стати інструментом для якісного життя, ухвалення рішень. Наприклад, як обрати тарифний план або не потрапити в фінансову пастку. На уроках діти вивчають прикладні речі: відсотки — це кулінарні задачі, геометрія — розташування будівель. Тому в учня європейської школи не виникає питання: «Навіщо мені математика?» Для тих, кому подобається абстрактність, є диференціація, вони йдуть у технічні, математичні профілі.
У нас же поки ще радянська математика, яка красива. Особисто мені вона дуже подобається. Я за цю математику! Але, щиро, вона не працює в сучасному світі. Через це пів року тому ми разом з Міністерством освіти і науки випустили концепцію «Освіта для життя» у межах реформи НУШ. Я є лідеркою концепції «Математика для життя». Прописані ідеї спочатку пілотуватимуться на невеликій кількості шкіл. Це не зміна шкільної програми, а її доповнення, щоб показати практичні аспекти освіти. Там якраз ідеться про перехід від «елітної» математики для небагатьох до математики для всіх. Це має стати інструментом нашого школяра для його реалізації — як професійної, так і особистої. Не як науковця чи інженера, а як людини, яка за допомогою математики може ухвалювати правильні рішення в житті.
— Але ж в Україні війна, тож нам потрібно багато сильних інженерів. Де їх взяти, якщо у школі їх не зацікавлять?
Сьогодні проблема не в тому, що в Україні мало складної математики. А в тому, що занадто мало дітей доходять до рівня, на якому вони можуть стати інженерами, програмістами чи науковцями. Ми маємо систему, яка добре працює для невеликої кількості дуже сильних учнів, але втрачає багатьох інших на шляху до цього рівня.
Інженери виростають не з дітей, які в сьомому класі завчили формули, а з тих, які навчилися мислити, ставити запитання, моделювати ситуації, працювати з даними й не боятися складних задач. Але щоб їх стало більше, математика має перестати бути предметом лише для обраних і стати мовою мислення для всіх. Тоді серед мільйонів школярів значно більше дітей оберуть STEM-професії й дійдуть до високого рівня математичної підготовки.
«Держава або може „купити“ математиків, або має виховати своїх»
— Ваша цитата: «Війна — час математики й точності». Можете її пояснити?
У будь-яких війнах вигравали ті, хто мали серйознішу математичну освіту. Ще Архімед конструював дзеркала, за допомогою яких намагалися спалити армію ворога. Чому в Радянському Союзі була розвинена математична освіта, як і в інших тоталітарних державах? Тому що математика — це технології, які дають перевагу у війні. З чого починалася математична реформа, в якій ми живемо? З запуску супутника. Це дало поштовх іншим країнам модернізувати математичну освіту.
— До речі, ви згадували, що зараз кількість абітурієнтів на математичні спеціальності падає по всьому світу. Чому?
Тому що світ не готувався до війни. Демократичне суспільство дає різні вибори. І якщо у вас є вибір «напрягатися» або «не напрягатися», то багато хто обере друге. Подивімося, хто половина студентів-математиків у МІТ? Китайці. Тобто держава або може «купити» математиків, або має виховати своїх. А це важко. Треба дати відповідну зарплату, повагу. Чи зробити це примусово. Але якщо країна демократична, то зробити це непросто.
— І все ж таки у подкасті ви говорили, що людьми з математичної освітою складніше маніпулювати. А для цього має бути «математика для життя», яка доступна для більшості. При цьому «елітна» математика дає таких сильних науковців, як Марина Вязовська, українські діти займають високі позиції на міжнародних змаганнях, вона важлива для науково-технічного розвитку, який нам особливо потрібен в умовах війни. Чи можна знайти баланс між цими двома математиками?
Математика в школі повинна мати свою мету. Якщо ми будуємо демократичне суспільство, то це «математика для життя»: вміння мислити, аналізувати, працювати з даними й ухвалювати обґрунтовані рішення. Ті, хто опановує «елітну» математику, зазвичай мають ці навички автоматично. Якщо ж учневі не дається складна математика, він часто взагалі випадає з математичного мислення, не отримує навіть базового інструменту для життя.
Але є питання: «Чи це зараз на часі, коли країна у війні?» Якщо нам треба будувати міцний науково-технічний потенціал, то, звісно, потрібна «елітна» математика. Було багато статей про надзвичайну іранську математику, але, нагадаю, це тоталітарна держава. Як я говорила, математика — складна. Якщо не змушувати, то нею не будуть займатися по добрій волі.
А взагалі, думаю, баланс можливий. Україні важливо переходити до європейського підходу: не відмовлятися від сильної математики, а зробити її доступною, живою і корисною для кожного школяра. Добре це робити в умовах, коли люди, які займаються «елітною» математикою, цінуються суспільством, мають ресурс і повагу, а математична освіта стає соціальним ліфтом. У нас традиційно немає такої культури ставлення до науковців. Як там зазвичай: «Безкоштовно вчився на мехматі — безкоштовно працюй».
Треба, щоб усі розуміли: якщо в мене є потенціал, за допомогою математичної, технічної освіти я можу суттєво змінити свій статус, становище в суспільстві. Насправді математику можуть знати багато людей, але для цього потрібно постійно займатися. Не всі хочуть «напрягатися». Катастрофа вже є: людей, які можуть «тягнути» математику, мало, а належні умови для них не створюють.
«Як же так! Без теореми косинусів-синусів життя не буде!»
— То нам потрібно переписувати програми, підручники?
Ще раз: у нас є потужний математичний фундамент. Руйнувати його — абсолютно неправильний шлях. Навпаки, питання в тому, як його зберегти й зміцнити. Але поруч із цим ми маємо створити серйозну альтернативу: «математику для життя». Вона повинна не замінити сильну академічну математику, а йти паралельно як доступна, практична й зрозуміла траєкторія для всіх учнів.
Звісно, щось робитиметься за рахунок зміни наявної програми. Доведеться обережно знаходити ніші в цій «елітній» математиці, які можна замінити на практичну, простішу математику. Наприклад, тема трикутників.
Ті, які навколо нас, здебільшого прямокутні, тож ми маємо зробити акцент на них. Теорема косинусів-синусів для будь-яких трикутників — це те, з чим менше стикаються в житті. Тоді цю тему логічно дати дітям, які хочуть знати про математику більше. А іншим пустити цей час на прикладні задачі навколо прямокутного трикутника. Я розумію, що після цієї фрази в мене полетять помідори: «Як же так! Без теореми косинусів-синусів життя не буде!» Але тут постає жорсткий вибір. Варто усвідомити, що краще пропрацювати прості теми, щоб вони залишилися в голові, ніж казати, що наші учні знають все-все, тоді як фактично вони навіть не розуміють елементарних речей, пов’язаних із прямокутним трикутником.
— Ви написали у нещодавньому дописі: «Скасувати математику як обов’язковий предмет НМТ у країні, що воює, — це не просто постріл у ногу, це постріл у голову». Можете пояснити свою позицію?
Після дискусії під моїм дописом у блозі спробую систематизувати власні аргументи. Вони ґрунтуються не лише на особистій позиції, а й на дослідженнях, аналізі міжнародного досвіду й знайомстві з різними освітніми системами зсередини. Останніми роками мені довелося багато працювати з учителями, а також вивчати як успішні, так і невдалі приклади реформ математичної освіти у світі.
Проблема значно складніша, ніж питання одного іспиту. По-перше, неможливо ігнорувати реалії війни. Після чергових масованих обстрілів, безсонних ночей і багатогодинних тривог складати НМТ надзвичайно важко психологічно. Мають бути механізми, які дозволяли б переносити тестування після важких атак. Можливо, варто серйозно обговорювати рознесення іспитів у часі або навіть повернутися до формату ЗНО, де предмети складали окремо.
Нарешті ми маємо визнати: потрібні не тимчасові латки на один вступний рік
Потрібне рішення на довгу перспективу. Загроза швидко не зникне, і система оцінювання має бути пристосована до реальності тривалої війни, а не щороку переписуватись під тиском обставин. Це питання справедливості й рівних можливостей для вступників.
По-друге, часто звучить аргумент про надмірний стрес від математики. Але стрес під час випускних і вступних іспитів є в усіх країнах. Математика є складовою більшості національних екзаменів. Питання не в тому, як уникнути стресу, прибравши предмет, а в тому, як працювати з математичною тривожністю. У багатьох країнах розвивають підходи до формування математичної резильєнтності: підтримують учнів, вчать конструктивно ставитись до помилок, розробляють нові методики викладання. Саме тут має бути зосереджена увага освітньої політики.
По-третє, завдання НМТ не є складними. Частина суспільного обурення, на мою думку, повʼязана з появою завдань, яких не було раніше — на розуміння, а не лише на відтворення алгоритмів. Вони перевіряють не механічне виконання дій, а математичне мислення.
По-четверте, я погоджуюся з багатьма критиками актуальної математичної освіти в одному важливому аспекті:
Математика має бути ближчою до реального життя
Саме на це і спрямована реформа математичної освіти НУШ в рамках «Освіти для життя». Учні повинні бачити її зв’язок із медициною, економікою, технологіями, екологією, суспільними процесами й повсякденними рішеннями. Ці «місточки» треба постійно підсилювати, оскільки часто в голові школяра є упередження: «Це в нас була тема з математики, а це — з фізики. І це абсолютно різні речі». Є проблемою те, що математика сприймається як абстрактна наука, відірвана від інших. Наша задача — зробити її інтегрованою в інші дисципліни, показати, що вона таки всюди. Саме тому важливим є поступовий перехід до більшої кількості практико-орієнтованих і компетентнісних задач.
Проте така трансформація потребує часу. Це не питання одного-двох років і не питання одного тесту. Це тривалий процес, який має спиратися на наукові дослідження, міжнародний досвід і системну державну політику, а не на ситуативні політичні рішення. Такі швидкі популістичні дії без моделюванням наслідків є особливо небезпечними. Освітню політику точно не можна будувати за принципом «знизимо вимоги — зменшимо напругу».
Про страх математики: «Математика доступна майже всім»
— Але чи у всіх є здібності до математики? Або, можливо, до когось просто не знайшли підхід?
Так, умовно
На цьому, наприклад, «стоїть» сінгапурська математика. Водночас варто розуміти, що їхня система має й свої обмеження. Вона побудована на жорстко структурованій методиці, де роль учителя значною мірою регламентована, тому залишає небагато простору для академічної свободи, творчості й авторського стилю викладання. Це одна з найменш демократичних освітніх моделей, яка робить ставку на стандартизацію й гарантований результат для всіх учнів.
Читайте также: Виробник БПЛА розширює команду. Яких спеціалістів шукають
— Як зробити так, щоб діти не боялися математики?
По-перше, важливо розуміти, що математика вивчається послідовно. Якщо пропустив якийсь елемент, важко піти далі: послідовність «цеглин знань» має бути цілісною. А для цього потрібне повторення на уроках. На жаль, вчителі не завжди це роблять. Знов-таки наша програма така потужна, що діти наприкінці повинні знати майже все. Але проблема в тому, що якщо якийсь елемент десь випав по дорозі, то решта вже не тримається. Тому, можливо, варто не так багато пройти, а зробити знання більш ґрунтовними, щоб вони засвоїлися й закріпилися.
По-друге, я вже згадувала поняття «математична тривожність». Ми мало про неї говоримо, але вчителі мають усвідомлювати її існування. Ця тривожність є природною через складність предмету. Люди бояться чогось не знати, не відповісти: це вбудований страх бути виключеними зі «зграї». Також є різні діти: комусь у стресовій ситуації, на тій самій контрольній легко, а деякі губляться, хоча наче знають матеріал. І що далі?
Дитина втрачає віру в себе, ще й вчитель каже: «Що ж таке? Треба ж знати, треба ж готуватися!» Є багато школярів, які готові працювати й хочуть опанувати математику, але в якийсь момент щось пішло не так, не було підтримки. Учитель має уникати певних фраз, речей, які можуть позбавити віри в свої сили. Має розвивати в учнях математичну резильєнтність. А ще важливо давати задачі за рівнем, оскільки в математиці найголовніше щастя — коли в тебе виходить, знаходиться розв’язок. За кордоном цьому приділяють багато уваги.
— Зараз у світі популярний напрям музейної педагогіки. Ви брали участь у відкритті в Києві Музею математики «Кубоїд». Це приклад втілення такого підходу?
Це частина реформи математичної освіти. Для того, щоб зробити математику живою, доступною, щоб формули, закони, теореми перевести в наочні моделі. Оскільки важко збагнути те, що ти не можеш відчути, представити. Візьмімо елементарну теорему Піфагора: сума квадратів катетів дорівнює квадрату гіпотенузи. Але це хоча б геометрія. А правила статистики, комбінаторика… Вони існують в абстрактному світі ідей. І ось Музей математики створений для того, щоб ці ідеї візуалізувати.
Для мене головна задача — навчити вчителів цим користуватися. Багато ідей можуть бути втілені як у вигляді експонату, так і паперової моделі чи чогось простого, наочного. Тому я займаюся тим, що показую, як ідеї з Музею математики можна перенести в клас.
— Я так зрозуміла, що вхід до музею платний. А навчання для вчителів?
Безкоштовне. Будь-який вчитель, який хоче, приїжджає на день у Музей математики. У нас є різні типи занять для освітян. Наприклад, математичний експеримент. Здавалося б, який експеримент у математиці? Це про фізику, природничі науки… Але через взаємодію з певним експонатом ми можемо з’ясовувати багато абстрактних речей, які закладені в математику. Ще один спосіб — навчання через головоломки.
Ми даємо методики, як їх інтегрувати в заняття чи позашкільну активність. Розповідаємо, що вони можуть розвивати, запускати оце «коло мислення». Останнє заняття — «Математика в мистецтві».
Також ми даємо вчителям методичні книжки, головоломки, сувеніри — безкоштовно. Я пишу ці методичні матеріали, програми для вчителів. Вони всі оприлюднені, є на сайті МАН. Наприклад, дуже популярним є посібник «Навчання на основі головоломок».
Про кліматологію: «Наші роботи стали корисними для співпраці з Японією, Південною Кореєю і Китаєм»
— Також у вас є книжка для дітей «Клімат у твоїх руках». Ви займаєтеся внутрішніми хвилями океану. Як вийшло так, що серед багатьох сфер ви обрали саме кліматологію?
Механічні явища відбуваються в повітрі, рідині і твердих тілах. Тому після механіко-математичного факультету є три можливі напрями роботи. Особисто я писала кандидатську роботу по хвилях у твердих тілах. Там свої рівняння, специфіка. В той час я працювала в Інституті механіки. А потім звільнилася посада, пов’язана з гідродинамічними явищами, були певні проєкти під це місце. Мені запропонували його зайняти. Я не відмовилася — і не пошкодувала, тому що цей напрямок захопливий. Якби я знала це до того, то, звісно, обрала б його. Але щоб дізнатися, наскільки щось є цікавим, треба в це занурюватися.
— Ви перейшли до Інституту математичних машин і систем?
Так, але саме ті відділи, куди я потрапила, були родом з Інституту гідромеханіки. Після Чорнобильської аварії треба було оцінювати забруднення ґрунтових вод, річок, атмосфери. І це робилося на стику гідродинаміки та математичного моделювання. Були створені або застосовані чисельні моделі, головною метою яких була не тільки наука, а ухвалення рішення: чи можна у річці ловити рибу, які мають бути температурні режими, ставки охолоджувачів для атомних електростанцій, куди понесеться радіоактивна хмара, якщо буде пожежа, тощо. Тобто гідродинаміка під час катастроф, катаклізмів стає прикладною. Була співпраця з біологами, гідрологами, медиками
І ось на відміну від механіко-математичного факультету, Інституту механіки, де були фундаментальні дослідження, я перейшла в світ, де все було живою природою, яку можна перевіряти на вимірюваннях, лабораторних експериментах. Якраз тоді я відчула, що в мене закрилося питання з дитинства: «Де ж та математика застосовується? Як вона може бути корисною, крім красивих задач для тренування мозку?»
У
— Над чим працюєте зараз?
По-перше, внутрішні хвилі — глибоко під водою, а тому невидимі людському оку. Їх пов’язують із катастрофами з підводними човнами, впливом на підводні споруди, деякими легендами, як, наприклад, про Чудовисько озера Лох-Несс… Але внутрішні хвилі не на поверхні — в прямому і переносному сенсі. Важко обґрунтувати, чому вони важливі і треба вкладати величезні кошти в їхнє вивчення. Детектувати, досліджувати їх справді дорого. І зараз головна спрямованість науковців і кліматологів, які займаються внутрішніми хвилями, прив’язана до полярних регіонів. Тому що від того, як буде розвиватися ситуація там, залежить танення величезної маси криги.
Якщо цей процес запуститься, то вплине на наше існування. Зміниться і рівень океану, і альбедо (фізична величина, що описує здатність поверхні чи небесного тіла відбивати та розсіювати електромагнітне випромінювання, — Ред.). Тому нині багато кліматологів зосереджені саме на цьому напрямі: «всі побігли — і ми побігли». І я також беру участь у проєктах, пов’язаних із дослідженням внутрішніх хвиль, таненням льодового покриву в полярних регіонах та їхнім впливом на кліматичні процеси.
— Я так зрозуміла, що цей проєкт пов’язаний зі станцією «Академік Вернадський»?
Є кілька проєктів. Один із них ми отримали, оскільки Україна має антарктичну станцію, тож працюємо над ним спільно з нашими полярниками. Практична користь цих досліджень у тому, щоб краще оцінити, як саме танутиме льодовий покрив і як це вплине на рівень океану і клімат загалом.
Про ШІ і суперкомп’ютери: «Те, що 5 років тому здавалося нереальним, зараз починає робити штучний інтелект»
— А які є конкретні результати цих проєктів? Можливо, проміжні.
Наші результати показують, що вплив внутрішніх хвиль справді може бути суттєвим. Сьогодні наука має доступ до великих обсягів даних: ми можемо досліджувати форму льоду під водою, оцінювати розміри підводних кілів, донну топографію, приблизні масштаби внутрішніх хвиль. Але для реалістичних прогнозів цього все ще недостатньо. Нам бракує точних геометричних, температурних та інших даних безпосередньо з-під льоду. Підводні аргобуї можуть вимірювати профілі температури й солоності, але вони не здатні покрити великі площі і дати достатньо тривалу часову картину, щоб побачити глобальні тенденції.
Тому змоделювати процес і зробити попередні оцінки можна відносно швидко. А от прив’язати ці моделі до реального океану, особливо під льодом, буде значно складніше. Саме над цим і працює сучасна наука.
— Чи є реальна можливість зібрати ці дані?
Те, що 5 років тому здавалось абсолютно нереальним, зараз починає робити штучний інтелект. Ми не могли уявити, що за допомогою супутникових знімків і ШІ почнемо детектувати внутрішні хвилі, навчимося по поверхневих проявах обчислювати їх амплітуди та швидкості. А тепер ця технологія, яка здавалася фантастикою, дає шалену кількість інформації та дозволяє нам створювати об’ємну картину у відкритому океані (але не під льодовим покривом). Це виявило певні локації, про які ми раніше не знали, що там повно внутрішніх хвиль. Тому «ніколи не каже ніколи». Думаю, що в найближчому майбутньому, якщо ми сигналізуємо, що нам важливе розуміння різноманітних геометричних характеристик, ці дані також з’являться.
— У подкасті ви розповідали, що для обчислень досі користуєтеся Fortran. Чи немає спроб модернізувати програмну частину досліджень?
Так традиційно склалося. Це моделі, які писалися десятиліттями — десятки тисяч рядків коду. При цьому якісь блоки постійно модифікуються, модернізуються. Тому багато найуспішніших кліматичних і океанографічних моделей світу досі базуються на Fortran. Наприклад, роботи Сюкуро Манабе, який отримав Нобелівську премію з фізики за внесок у моделювання клімату Землі, також спиралися на моделі цього класу. У таких задачах головне не мова програмування, а фізика процесів, які закладені в модель, і достовірність отриманих результатів.
Але якщо сьогодні створюються нові інструменти чи спеціалізовані програмні рішення (ми зараз не говоримо про глобальні гідродинамічні або кліматичні моделі планетарного масштабу), то їх дедалі частіше розробляють уже іншими мовами: Python, C++ або Julia.
— Ви також розповідали про суперкомп’ютери. Як взагалі з технічним забезпеченням в українських прикладних математиків?
В Україні вже є багато станцій, які можуть замінювати такі паралельні обчислення. Вони можуть стояти просто в інституті. Потреба в суперкомп’ютерах є, але більше для «екзотичних» задач, коли ми хочемо побачити процес дуже детально. Не грубу картину, а складну динаміку з багатьма параметрами. Наприклад, у задачах із внутрішніми хвилями це дозволяє моделювати дрібномасштабні процеси, вплив рельєфу дна, льоду, температури, солоності й отримувати більш реалістичні прогнози для океану, клімату, інженерних споруд чи навігації.
У моєму випадку це може бути моделювання поверхневого сліду від внутрішніх хвиль в озері Лох-Несс: така задача вже вимагає значно потужніших обчислювальних ресурсів, інколи й суперкомп’ютерів. Тут можна використовувати віддалений доступ до європейських структур. Вони дають його безоплатно. Коли ми були в Кореї та Китаї, то також потребували суперкомп’ютерів. Але для більшості задач вистачає звичайних станцій.
— Якими ви бачите перспективи використання ШІ? Чи вплине це на кількість математиків у майбутньому?
Ми щойно говорили про моделі, розв’язки на Fortran… І зараз уже йде мова про використання ШІ для розв’язання цих рівнянь. Це буде абсолютно інша архітектура, до якої ми поступово наближаємося. Тому можливо все. І штучний інтелект потроху витісняє багато тулсів, якими ми користувалися. Тобто якщо раніше це були складні моделі, суперкомп’ютери, розрахунки, потрібно було витрачати багато ресурсу, то зараз основне джерело знань про внутрішні хвилі — супутникові знімки та ШІ. До чого це призведе, якщо чесно, важко передбачити.
Про науку: «Наша „армія“ науковців постійно скорочується, коли в усьому цивілізованому світі вона зростає»
— Ви нещодавно повернулися з конференції у Відні. Які проблеми зараз найбільше цікавлять наукову спільноту?
Я була на Генеральній асамблеї Європейського геофізичного союзу. Ця конференція має близько 20 тисяч учасників з усього світу! Програма — всеосяжна: для людей, які цікавляться кліматологією, геофізикою, сейсмологією, астрономією тощо. Організатори також пропонують навчання для освітян, щоб відбувався швидкий трансфер знань. Адже геофізика — наука, яка швидко розвивається. Це не зафіксована в підручниках математика. І всі відкриття, які стосуються математики, точно не стосуються шкільної програми.
За умовно 100 років вона залишилася плюс-мінус незмінною. У геофізиці ж зараз відбувається революція через збільшення обсягів даних. Тож під час цієї конференції вчать освітян, щоб нові знання не чекали потрапляння до підручників, а йшли напряму в класи. Мені пощастило бути серед тих, хто проходив це навчання. Нам давали квінтесенцію останніх здобутків: огляди про відновлювану енергетику, сейсмологію, кліматологію, етику застосування штучного інтелекту тощо. Були цікаві майстер-класи від European Space Agency (ЕSА), в основному сконцентровані на вивченні супутникових знімків. Тому що сучасний вчитель, який займається дослідженням Землі, вже не може обійтися без навички роботи з ними.
— У 2022 році ви виїхали і працювали в Австрії. Чим відрізняються наш та їхній підходи до науки? Чому ви вирішили повернутися?
Так, я виїжджала, а потім повернулася, бо в мене тут родина. Можу сказати, що наука в нас дійсно різна. Там головне — це публікації. Ти постійно в круговороті інформації, спілкування, конференцій… У нас зазвичай цього бракує.
Але давайте чесно: яка кількість науковців на одну людину за кордоном і яка в Україні? Не пам’ятаю точних даних, але ми точно на останньому місці в Європі за цим показником. І наша «армія» науковців постійно скорочується, коли в усьому цивілізованому світі вона зростає. Це, як на мене, головне свідчення ставлення до науки. Наприклад, зараз обговорюється питання, якою має бути наука: фундаментальною, прикладною? Але без фундаментальної прикладної точно не буде. А нам треба, щоб результат був сьогодні чи у крайньому випадку завтра (але зрозуміло, що такого не буде). І ці ж дискусії є всюди в світі, але, тим не менше, там кількість науковців зростає, а в нас тільки зменшується.
— Читала вашу розповідь про те, що після повномасштабного вторгнення ставлення світової наукової спільноти до війни в Україні було неоднозначним. А як зараз?
У перші дні після вторгнення я надіслала колегам реквізити збору на зброю. Тоді відгукнулися науковці з Австралії, США. А європейські відповідали: «На зброю — ні». Мене вразило, що вони пропонували все що завгодно, говорили про гуманітарну допомогу, але не про зброю.
Досі є проблема комунікації про війну за кордоном. Наприклад, нас дуже підтримує Велика Британія. Але нещодавно ми кілька разів були там і нас питали: «Що там у вас, війна ще не закінчилась?» Тобто світ не знає про наші проблеми. Зараз головне, що говорять про українців — це резильєнтність, стійкість. Наприклад, усі не можуть уявити, як можна в час війни відкрити Музей математики. Ми вражаємо тим, що продовжуємо працювати, давати результат. Тому ми, виступаючи як амбасадори України, зараз робимо акцент на цьому в нашому спілкуванні з колегами.
Читайте также: США використали українські морські дрони MAGURA на навчаннях у Філіппінах
Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU
