💡 Усі статті, обговорення, новини про AI — в одному місці. Приєднуйтесь до AI спільноти!
Читайте также: Українська дронова компанія запускає виробничий центр у США на 300 робочих місць
Артур Качур навчався в США і працював в інвестиціях, перш ніж долучився до Palantir як Deployment Strategist. Розробки цієї компанії використовують найбільші організації світу для планування операцій, аналізу розвідданих, виявлення загроз тощо.
В інтерв’ю DOU Артур розповідає, як потрапив до Palantir, скільки співбесід проходять інженери і які бенефіти пропонує компанія. Говоримо також про дискусії навколо цифрового суверенітету, роль України як полігону для оборонних інновацій і уроки, які американська технологічна індустрія бере з українського сьогодення.
Кожен семестр — у новій країні: про навчання в американському університеті
Вперше я переїхав у США в 2020 році на навчання до Minerva University. Це сталося завдяки тому, що я брав участь у шкільних олімпіадах. Зокрема, я представляв Україну на наукових конференціях із фізики та астрономії, одна з яких відбувалася в Америці у 2018 році. Мій проєкт тоді був присвячений розробці космічного двигуна на ядерній енергії, який потенційно міг би допомогти людству вийти за межі Сонячної системи. Це стало для мене своєрідним трампліном: я вступив на програму Ukraine Global Scholars, а це допомогло здобути стипендію для навчання в американському університеті. Програма надавала ресурси й менторську підтримку для підготовки.
Minerva University у Сан-Франциско, куди я вступив, — незвичайний заклад: протягом останніх років його не раз одним із найінноваційніших у світі. Я вивчав комп’ютерні технології і бізнес.
Університет має нетиповий підхід до навчання. Ідея полягає в тому, що кожного семестру студенти переїжджають до нового міста й навчаються в іншій країні. Завдяки цьому я навчався в Сан-Франциско, Південній Кореї, Німеччині, Аргентині, Індії та Лондоні. А основний акцент робиться не на академічних показниках чи запам’ятовуванні теорії, а на розвитку конкретних навичок. Наприклад, в університеті практично немає традиційних лекцій.
Тут значна частина процесу будується на дискусіях і самостійній підготовці. У комп’ютерних науках тебе навчають не конкретної мови програмування і не як виконати певний набір завдань за шаблоном. Акцент робиться на розумінні фундаментальних принципів: як працюють системи, як підходити до розв’язання задач, як аналізувати алгоритми й оцінювати їхню складність. Завершував навчання вже між Нью-Йорком і Сан-Франциско.
Відповідальність — на тому, хто краще виконає задачу. Про початок роботи у Palantir
Під час навчання й після його завершення я переважно працював у сфері інвестицій. Спочатку це були українські інвестиційні фонди. Кілька років працював у Diligent Capital Partners — компанії у сфері приватного капіталу в Україні. Після цього перейшов до хедж-фонду в Нью-Йорку.
Перед Palantir моєю останньою роботою був оборонний інвестиційний фонд MITS Capital. Я приєднався до нього як перший працівник у США, хоча сам фонд має українське коріння й базується в Україні.
Також на початку 2022 року я заснував власну компанію 3×4 у сфері Web3. Та приблизно за рік роботи стало зрозуміло, що стартап не відповідає ринку.
У MITS Capital ми взаємодіяли з різними гравцями ринку, серед яких і Palantir. Згодом у мене з’явилася можливість ближче познайомитися з компанією: я відвідував їхні івенти, де мав змогу поспілкуватися з людьми, які там працюють.
Palantir — це американська компанія, яка розробляє програмні платформи для інтеграції, аналізу та візуалізації великих масивів даних, допомагаючи урядам, військовим структурам і бізнесу ухвалювати рішення на основі даних. Компанія створює ПЗ, яке об’єднує інформацію з баз даних, сенсорів, документів, звітів, супутникових знімків та інших систем. Воно допомагає знаходити закономірності, прогнозувати події й координувати дії. Її рішення використовують в обороні, розвідці, логістиці, охороні здоров’я, промисловості та державному управлінні.
Передусім мене вразила структура компанії: діє меритократична система, замість класичної ієрархії, з високим рівнем автономії: відповідальність отримує той, хто найкраще може виконати задачу.
І ще один важливий фактор: Palantir працює для підтримки та захисту Сполучених Штатів і їхніх союзників. Це доволі широка місія, але вона задає чіткі рамки того, з ким компанія співпрацює: держави Європи, НАТО, Україна та інші партнерські держави. До того ж поза оборонною сферою ми багато працюємо у багатьох галузях, наприклад, із лікарнями й медичними системами. Наприклад, оптимізували розподіл пацієнтів між ліжкомісцями в лікарнях — це дозволяє швидше приймати й обслуговувати людей, а отже рятувати більше життів. Так само працюємо над медичними сервісами британської системи охорони здоров’я.
У компанії багато людей, які нещодавно закінчили університет або перебувають на початку кар’єри. І водночас вони працюють над масштабними задачами: «Я пропрацював тут пів року і вже отримав власний проєкт» або «Я відповідав за розвиток напряму для великого клієнта». У більшості традиційних компаній для такого зазвичай потрібно пройти кілька кар’єрних щаблів.
Незалежно від ролі, всі інтерв’ю є технічними
У нас є дві основні категорії позицій: одна ближча до класичної software engineering ролі, тобто більш технічна, а моя поєднує технічну складову з бізнесовою, стратегічною й певною мірою консультативною роботою. Але навіть для таких позицій під час відбору обов’язково перевіряють технічні навички. Незалежно від ролі, всі інтерв’ю є технічними.
Процес зазвичай починається зі стандартного скринінгу з рекрутером. Після цього часто відбувається розмова з людиною, яка вже працює на аналогічній позиції або є членом команди. Такий дзвінок допомагає краще зрозуміти специфіку ролі, адже про неї зазвичай не так багато публічної інформації. Наприклад, дізнатись, як зростати всередині компанії, коли немає корпоративної драбини титулів, або якою є структура кожного проєкту.
Після цього в мене був Virtual Onsite — віртуальний аналог фінального очного інтерв’ю. Він тривав близько двох годин і складався з кількох послідовних співбесід із різними людьми. Саме на цьому етапі почалися інтерв’ю, максимально наближені до реальних завдань, із якими довелося б працювати на посаді.
Перше з них було основним технічним інтерв’ю. Мені дали набір даних і запропонували працювати з мовою програмування, з якою я раніше взагалі не стикався. Зараз я розумію, що це була відносно проста варіація SQL або іншої мови для роботи з даними, але сама ідея полягала не в перевірці знання конкретного інструменту. Інтерв’ю було побудоване так, щоб поставити кандидата в нову для нього ситуацію. Мені дали коротку документацію, кілька речень із поясненням основних принципів, синтаксису та логіки роботи цієї мови. Після цього я мав проаналізувати використання продуктів у різних регіонах та головні тренди, поєднуючи дані з різних джерел.
Друга співбесіда (мені вона сподобалася найбільше) була присвячена тому, що називають декомпозицією проблеми та структурованим підходом до її розв’язання. Тобі дають дуже відкрите питання без очевидної відповіді: «Як можна допомогти цій компанії збільшити дохід?» або «Як авіакомпанії збільшити кількість пасажирів, яких вона перевозить протягом року?»
Причому на початку формулювання зазвичай навіть менш конкретне. Тобі можуть просто сказати: «Як можна допомогти цій компанії покращити результати?» І далі вже твоє завдання — зрозуміти, що саме стоїть за цим запитом. Це нагадує реальні проєкти: мало хто приходить із готовою проблемою й набором даних.
Інтерв’ю відбувається у форматі двостороннього діалогу. Я ставив багато уточнювальних запитань. На певному етапі мені надали дані про переміщення літаків за певний період та інформацію про аеропорти вильоту. Я мав зʼясувати, які локації є найбільш популярними й мають частіші затримки.
Після цього вже відбуваються фінальні розмови з керівниками та лідерами команд. Загалом увесь процес займає кілька тижнів. Але в моєму випадку він розтягнувся на кілька місяців. Попри те, що в мене був академічний бекграунд і в комп’ютерних науках, і в бізнесі, моя попередня робота не була безпосередньо технічною. Я багато працював з інженерами, але все ж таки не займався інженерною роботою щодня.
Тому перше технічне інтерв’ю я не пройшов із першої спроби
Замислився, що робити далі. Компанія мені дуже сподобалася. Тому я вирішив спробувати ще раз. Почав детально вивчати платформу компанії. Вона була у відкритому доступі, тому я зареєструвався, проходив навчальні курси, переглядав відео, вивчав приклади проєктів та аналізував, як інші користувачі створюють свої рішення. Фактично почав працювати з платформою як звичайний користувач і поступово занурювався в її можливості та принципи. Це допомогло краще зрозуміти продукт і підготуватися до наступних етапів відбору.
Так я створив демо. У січні 2025 року, коли в Лос-Анджелесі були масштабні пожежі, страхові компанії отримували чимало викликів. Я працював над рішенням, яке допомагає аналізувати наслідки: користувач завантажує фотографії свого будинку, а ШІ аналізує зображення, встановлює обсяги пошкоджень і зіставляє їх зі страховим полісом клієнта, щоб зрозуміти що і як покривається.
Демо показали людині, яка безпосередньо брала участь у наймі. Технічні інтерв’ю я більше не проходив, відразу перейшов до фінальної розмови з менеджером.
До речі, мені сказали, що це рішення якраз схоже на те, що використовують у компанії для клієнтів. Звісно, я не міг використовувати жодних реальних клієнтських даних, бо просто їх не мав. Доводилося працювати з відкритими або штучно створеними даними.
Що передбачає посада Deployment Strategist
У Palantir є дві основні ролі, навколо яких побудована значна частина компанії: Deployment Strategist і Forward Deployed Software Engineer. Обидві ролі поєднують функції інженерів і роботу з клієнтом. Deployment Strategist більше відповідає за безпосередній успіх проєкту і його прогрес, а Forward Deployed Software Engineer — за його технічну побудову.
Я працюю в комерційному напрямі. Серед моїх клієнтів — компанії зі страхового сектору, фінансів, логістики, виробництва й інших галузей. Коли проєкт уже стартує, моя відповідальність — визначити, які бізнес-проблеми розв’язувати і як вимірювати успіх проєкту. Від цього моменту я працюю разом із командою інженерів. Координую роботу команди, відповідаю за успішне втілення продукту: від початкової ідеї до повноцінного запуску. Це й інженерна роль, тобто я безпосередньо розробляю продукти на нашій платформі, а не лише ставлю завдання іншим. Часто я виконую суто інженерні функції, особливо коли команда паралельно працює над кількома ідеями чи проєктами і ми розподіляємо завдання між собою.
Як відбувається онбординг і які зарплати в Palantir
Новеньких ділять на команди по
Це частина культури компанії. Спочатку може здаватися, що інформації мало, але досить швидко починаєш розуміти, як усе працює, і вчишся в процесі.
Вже за тиждень у мене з’явився клієнт. Тож жорстких рамок небагато. Головний принцип — відповідати за результат.
Як правило, команди в Palantir невеликі й гнучкі. Це може бути команда з двох-трьох людей, які працюють над однією задачею. У моєму випадку робота організована в парному форматі: Deployment Strategist і Forward Deployed Software Engineer. Ми разом спілкуємося з клієнтами, часто виїжджаємо до них на локації.
Далі все досить гнучко. Часто буває, що після завершення проєкту переходиш на інший. А інколи є можливість залишитися на тому самому проєкті — це залежить як від потреб компанії, так і від власних інтересів. Якщо хочеться різноманітності, можна змінювати проєкти.
У Palantir працює чимало українців
Більше — в європейському офісі в Лондоні. Кілька людей є і в Нью-Йорку, іноді ми організовуємо спільні вечері.
Читайте также: «Пісочниця», моделювання та льотні випробування — як працює лабораторія авіамоделювання в КАІ
Загалом компенсаційний пакет стандартний для американського ринку. Але зарплати вищі — на рівні Google та інших компаній такого масштабу. Та багато залежить від самої людини.
Є компенсація у вигляді акцій, так званих RSU (Restricted Stock Units). Це суттєва частина загального пакета винагороди. Вони не доступні відразу — існує період вестингу. Потрібно пропрацювати близько року, перш ніж можна повноцінно розпоряджатися ними.
Крім цього, є інші класичні бенефіти: медичне страхування, спортзали та додаткові сервіси для працівників. І маленький приємний бонус — це постійне харчування: сніданок, обід і вечеря.
Про співпрацю Palantir з Україною і ризики втрати цифрового суверенітету
Palantir одним із перших відкрито заявив про підтримку України та почав надавати свої технології після початку повномасштабної війни. Йдеться і про оборонні, і про цивільні проєкти. В останніх я безпосередньо брав участь. Це співпраця з Міністерством економіки, Міністерством освіти та Міністерством відновлення.
Наприклад, один із найбільш відомих кейсів у співпраці з Мінекономіки — це проєкт у сфері розмінування. Ми мали справу з великим обсягом даних про потенційно заміновані території, де необхідно було визначити, з чого починати роботи і як розподіляти ресурси. Результатом ставали інструменти візуалізації даних — дашборди, які дозволяють у зручній формі бачити стан територій і рівень ризиків. Ми працюємо з багатошаровими даними: де є ризики, яка щільність забруднення, яка важливість територій та інші фактори, які визначає міністерство. На основі цього формуються пріоритети: з чого починати розмінування і як розподіляти ресурси.
Міністерству освіти допомагали у плануванні й будівництві укриттів із урахуванням ризиків війни в різних регіонах, а також прагнули зрозуміти, де саме бракує інфраструктури і куди доцільно спрямовувати ресурси. Ми уклали угоду про використання аналітичних інструментів і штучного інтелекту для оцінки ризиків у школах. І напряму працюємо з українськими розробниками. Спершу показали продукт, працювали разом із користувачами, а далі вони поступово можуть розвивати рішення самостійно.
Звісно, я знаю, що анонсована співпраця України з Palantir викликала дискусії
Зокрема, про ризики втрати цифрового суверенітету. Ця дискусія не є новою в Україні, і в різних країнах і навколо різних компаній. Подібні питання регулярно з’являються, коли йдеться про використання великих даних і критичних технологій у сенситивних сферах.
Але моя позиція полягає в тому, що, хоча подібні питання важливо обговорювати, ключовим залишається результат. Якщо технологія використовується ефективно і допомагає зберігати життя, покращує роботу критичних систем, як-от у медицині чи інших сферах, тоді вона виконує свою функцію і є виправданою. Як українець, я радий, що є доступ до таких технологій, які можуть допомагати у війні.
Часто буває, що коли якась технологія справді працює, у частини людей з’являється бажання це критикувати або ставити під сумнів. Позиція нашої компанії в таких випадках проста: ми зосереджуємося на тому, щоб створювати рішення, які працюють і дають вимірюваний результат.
Якщо ж говорити про конкретні зауваження щодо даних або безпеки, то часто вони виникають через недостатнє розуміння того, як саме побудовані наші системи і як вони діють на практиці. Ми ніколи не беремо дані й не використовуємо їх поза межами потреб конкретного клієнта. Усі дані залишаються під контролем клієнта і використовуються суто в його інтересах. Інакше ми просто не змогли б працювати з тими організаціями, з якими працюємо: НАТО, ключовими фінансовими чи страховими компаніями у світі.
Як людина, яка безпосередньо з цим працює, бачу, що для компанії критично важливо дотримуватися всіх правил безпеки. Наприклад, якщо клієнт надсилає дані через електронну пошту, моєю першою дією буде зафіксувати інцидент і пояснити, що це небезпечно. Просимо використати захищені методи: наприклад, завантажити дані напряму у нашу платформу або у захищену хмару.
Бути більш готовим до сучасних конфліктів, орієнтуючись на досвід України
Чи буде Україна тестовим полігоном, щоб перевіряти іноземні воєнні технології? Можна подивитися на це з американської перспективи. Наприклад, якби я ухвалював рішення щодо інвестицій в Україну, то, маючи оборонну компанію, яка виробляє дрони, я б зацікавився можливістю використовувати їх в Україні.
Причина проста: Україна сьогодні є унікальним середовищем для практичного тестування технологій, своєрідним полігоном, де можна перевіряти рішення у реальних умовах і швидко отримувати зворотний зв’язок. Для компанії-виробника це унікальна можливість вдосконалювати продукт.
Чи це вигідно для України? Моя позиція, як українця, проста: якщо йдеться про технології, які можуть суттєво посилити можливості країни, то це позитив.
Зараз в Україні настільки високий попит на все, що пов’язане з технологіями, особливо в оборонній індустрії, що я не бачу негативного впливу. Навпаки, що більше конкуренції й обміну досвідом, то більше це сприяє розвитку всієї галузі.
Коли я працював у MITS Capital, ключова ідея фонду полягала в тому, щоб бути своєрідним мостом між Україною та США. Це важлива стратегія для України загалом: стати середовищем, куди міжнародні компанії й інвестиційні фонди можуть заходити, вкладати гроші і приносити свої технології, одночасно розвиваючи локальну екосистему.
Зараз ми зіткнулися з браком ракет, зокрема для Patriot. Було б добре, якби ми могли виробляти більше таких систем безпосередньо в Україні, розвивати власні спроможності та технологічні компетенції. Потрібні не лише виробничі потужності, а й доступ до технологій, ліцензій, експертизи та інвестицій. Тісніша співпраця між Україною та США, а також американські інвестиції, могли б допомогти розвивати такі напрямки всередині країни.
Звісно, зі свого боку США також отримували б певні переваги: можливість швидше тестувати нові рішення, отримувати практичний досвід у технологіях і вдосконалювати власні розробки. Така співпраця взаємовигідна.
Для України ж це означає насамперед можливість стати одним із глобальних центрів оборонних інновацій
Це шанс не лише розвивати власні продукти, а й виходити на передові позиції у технологічних розробках. Йдеться про взаємну вигоду: хтось нам допомагає й отримує свою вигоду водночас. Мені це не здається поганим.
З позиції США та нашої компанії один із ключових викликів полягає в тому, як зробити індустріальну базу більш готовою до сучасних конфліктів, орієнтуючись на досвід України.
Очевидно, що довгі розробки складних систем (як це було з літаком F-35, наприклад) уже неефективні. За цей час технологія втрачає актуальність. Треба рухатися в бік швидшого, дешевшого та масового виробництва, наприклад, безпілотних систем. Для США це виклик, бо Китай, як головний стратегічний конкурент, має великі можливості масового виробництва.
Україна в цьому сенсі є важливим партнером. Нещодавно вийшла книга Mobilize, яку написав CTO Palantir Шіам Санкар. У ній Україна згадується як приклад того, на що варто орієнтуватися США при зміні процесів у Пентагоні та оборонній розробці, щоб краще відповідати вимогам сучасної війни.
Одна з головних тез полягає в тому, що Пентагон повільний
Є чимало бюрократії, яка ускладнює впровадження технологій. Молодим компаніям і стартапам складно отримати фінансування або масштабуватися. Україна ж, навпаки, демонструє приклад швидкості.
До речі, історія Palantir також частково пов’язана з цією проблемою. На початку існування компанія навіть судилася з Пентагоном через те, що її пропозиції не розглядали належним чином. При цьому американське законодавство передбачає, що державні структури повинні розглядати комерційно доступні рішення. Компанія наполягала, що якщо на ринку вже існує технологія, яка довела ефективність, то державні установи мають оцінювати її на рівних умовах.
Пентагон значною мірою спирається на прайм великих оборонних підрядників, які отримують більшість контрактів. Багато інноваційних компаній просто не вмотивовані працювати з оборонним сектором, навіть якщо мають перспективні технології. Якщо Америка хоче залишатися конкурентоспроможною в умовах сучасних конфліктів, вона має повною мірою використовувати свій інноваційний потенціал. США історично лідирували у створенні нових технологій, але необхідно змінювати підходи до того, як Пентагон закуповує технології та укладає контракти.
Довідка. У книзі-маніфесті Алекса Карпа, генерального директора Palantir Technologies, і Ніколаса Заміски, «Технологічна республіка», що вийшла у 2025 році, автори обстоюють тезу про те, що технологічна еліта Кремнієвої долини має моральний обов’язок брати участь у обороні демократичних держав. Цей борг вони називають прямим: мовляв, Кремнієва долина зобов’язана своїм існуванням країні, яка зробила її злет можливим.
Серед ключових ідей книги — теза про те, що питання не в тому, чи буде створена зброя на основі штучного інтелекту, а в тому, хто її створить і з якою метою. Противники демократій, зазначають автори, не зупиняться на театральних дискусіях про етику — вони просто діятимуть. Автори також стверджують, що епоха ядерного стримування добігає кінця і їй на зміну приходить нова ера стримування, побудована на ШІ.
Книга також критикує захоплення смартфонами і застосунками як ознаку звуження горизонту амбіцій цілої цивілізації, а також застерігає: «м’яка сила» і красномовна риторика більше не достатні — перемога вимагає сили, і в XXI столітті ця сила будується на програмному забезпеченні.
Про ШІ-етику та великі дані
Є уявлення про Palantir, начебто це компанія, що працює з даними. Це правда лише на мізерний відсоток, бо дані для нас — це лише інструмент для початку. Ми працюємо з даними, але не за класичною моделлю data analytics.
Ми приходимо в організацію, інтегруємося з її даними і будуємо поверх них структуру, яку називаємо ontology. Це ключовий елемент продукту, він репрезентує бізнес у цифровому середовищі. По суті ми формуємо цифрового двійника клієнтського бізнесу на основі його власних даних. Так будуємо операційні процеси, які можна автоматизувати або оптимізувати. Їх можна застосовувати по-різному: щоб визначити, в яке ліжко розмістити пацієнта, яка лікарня має до нього доступ, або ж виявити підозрілі транзакції, які потребують додаткової перевірки.
Одним із напрямів нашої роботи є обробка й аналіз зображень із супутників, камер і дронів, а також розробка систем, які допомагають точніше виявляти цілі для удару. Такі технології допомагають ухвалювати кращі рішення, навіть якщо противник має переваги деінде. Наприклад, якщо командний центр отримує сповіщення про появу ворожої техніки у певному районі завдяки тому, що ШІ розпізнав це у новому супутниковому знімку. Тоді можна зреагувати миттєво, випереджаючи противника. Тому я вважаю ШІ одним із ключових чинників, щоб бути ефективним у війні.
Ще один великий виклик для роботи з ШІ — забезпечити високу якість рішень: умовно, щоб модель не переплутала ворожий об’єкт із чимось іншим.
В Palantir є окремі команди, які аналізують, як використання технологій співвідноситься із захистом прав людини. Загалом це характерно не лише для однієї компанії. Сьогодні в індустрії розвивається напрям ШI-етики. Одне з ключових питань: моделі штучного інтелекту можуть давати некоректні або упереджені рекомендації, якщо вони навчені на даних, які самі по собі мають викривлення чи упередження. Навряд чи хтось заперечуватиме, що це виклик для індустрії. Питання, що ми з цим робимо: використовуємо і намагаємося поліпшувати або ж відмовляємося, бо боїмося ризиків.
Але хто тоді гарантує, що цим не користуватимуться наші противники, яким байдужі ризики? Виникає складне, навіть філософське питання: коли ми готові прийняти ризик, розуміючи, що технологія дає суттєву перевагу? Чи можемо ми у війні з росією дозволити собі повністю відмовитися від корисних інструментів лише тому, що вони не є безпомилковими? Не буває безризикових технологій. Треба зрозуміти, які ризики є прийнятними та як ними управляти.
Читайте также: Юрій Феліпенко Батьки: подробности биографии, карьеры и личной жизни
Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU
