Дар’я Перекопська — учениця з Дніпра, яка виборола золото на Європейській дівочій олімпіаді з інформатики, отримала відзнаку Президента України за медаль на міжнародній олімпіаді та цього року вступає до Кембриджа зі стипендією, що повністю покриває навчання.
Читайте также: Елена Зеленская Национальность: подробный взгляд на биографию и карьеру
Дар’я розповіла DOU про підготовку до змагань і особливості олімпіад з інформатики, найскладніші моменти, стереотипи про дівчат-олімпіадниць і вступ до Кембриджу.
Іноді інформатика виглядає як магія
Я народилась і виросла у Дніпрі. В інформатику я прийшла через математику, а ще — завдяки своєму старшому брату. Він займався олімпіадами з інформатики, їздив на всеукраїнські та міжнародні змагання, а я багато в чому його наслідувала.
У сьомому класі почала брати участь у математичних олімпіадах — вони трохи схожі на олімпіади з інформатики. А в восьмому вступила до ліцею інформаційних технологій, де справді захопилася інформатикою. На базових знаннях і логіці я пробилася до команди Всеукраїнської олімпіади. Але там мені вже цих знань не вистачило. Саме тоді я зрозуміла: треба готуватись серйозніше.
Мені подобається інформатика тим, що вона дає інший спосіб мислення порівняно, наприклад, з математикою. В олімпіадних задачах не завжди потрібно мати особливі знання — часто достатньо базової логіки та вміння мислити крок за кроком.
На відміну від математики, де потрібно не лише знайти відповідь, а й правильно оформити розв’язання та довести його, в інформатиці достатньо написати код, який коректно працює. Іноді навіть можна інтуїтивно підійти до рішення, не до кінця розуміючи, чому воно правильне, але якщо воно проходить тести — цього достатньо.
Інформатика — це предмет, у якому щось відбувається, але ми не до кінця розуміємо, що саме
Тут потрібно сісти, подумати, розібратися. Комп’ютер — це просто магія: я пишу якісь слова, код і отримую результат. Особливо це дивувало на початку, в дитинстві. І, здається, саме ця дивина й затримала мене в інформатиці.
Щодо сучасних олімпіадних задач, то вони все частіше вимагають не просто знання алгоритмів, які можна вивчити, а логічного та нестандартного мислення.
Паралельно я ще займалася математикою, навіть доходила до всеукраїнського етапу та брала участь в Європейській дівочій олімпіаді з математики, де здобула бронзу. Але інформатика завжди була мені ближчою.
Як я почала тренуватися серйозно
Мій тренер — Валентин Мельник з Кременчука. Він головний тренер команди України на міжнародних олімпіадах з інформатики.
Після всеукраїнської олімпіади у восьмому класі, коли в мене нічого не вийшло, я зрозуміла, що потрібно займатися серйозніше. Тоді ми з ним зв’язалися, і я почала активно тренуватися. Заняття проходять переважно онлайн, бо він працює з учнями зі всієї України. Вчимося тричі на тиждень, по
Моя тактика була така: просто розв’язувати задачі. Якщо не могла дійти до відповіді — шукала розбір або правильне рішення в інтернеті.
Останні два роки навчання стало головним фокусом у моєму житті
Це трохи схоже на професійний спорт: коли є тренування зранку, потім відпочинок, потім знову тренування ввечері. І паралельно, якщо встигаєш, то ще ж є школа та домашні завдання. І я дуже вдячна своєму ліцею за те, що вони йшли мені назустріч і дозволяли поєднувати навчання з підготовкою до олімпіад. Але в 11 класі це стало складнішим, бо додався ще й вступ до університету. Тому я почала менше готуватися до олімпіад, рідше займатися з тренером і більше покладатися на свої попередні знання.
Як відпочити від задач
Якщо займатися тільки підготовкою до олімпіад, то можна зійти з розуму. Це справді непросто: коли кілька годин підряд сидиш над задачами, то хочеться перезавантажитися.
Мені допомагали танці, якими я займалася з дитинства. Колись я перейшла до народного колективу — спочатку здавалося, що це старомодно. Але спробувала і вже за кілька місяців забула про те, що колись не хотіла туди йти.
Ми багато виступали у Дніпрі, їздили на фестивалі Україною, а також були у Туреччині та Єгипті. Але коли я серйозніше зайнялася інформатикою, усе поєднувати стало складніше. Виступи зазвичай відбувалися на вихідних, а в мене в цей час вже були підготовки або змагання. Зараз займаюсь у вільнішому форматі — можу прийти після перерви в тиждень-два, але всі раді мене бачити. Я люблю танці, адже на репетиціях вдається повністю перемкнутися алгоритмів і задач. На кілька годин забуваю про все інше.
Цікаво, що після повномасштабного вторгнення я жодного дня не була на навчанні в ліцеї, тільки онлайн. Особисто для мене дистанційне навчання має свої переваги, адже не потрібно витрачати багато часу на доїзд. Через це я мала більше часу на підготовку до олімпіад.
Звісно, в умовах обстрілів буває важко психологічно, але до цього, як і в будь-якому іншому місті, певною мірою звикаєш. Є багато олімпіадників з прифронтових міст, зокрема з Харкова. І коли ми приїжджаємо на міжнародні змагання, це завжди викликає в людей здивування, але для нас це вже частина реальності — ми просто продовжуємо вчитися.
У Дніпрі багато міських та обласних олімпіад відбувалися в укриттях. У підвалі поставили комп’ютери, підключили інтернет і багато людей сидять там, вирішують завдання. Писати олімпіаду у підвалі Дніпровської політехніки — це, звісно, цікавий досвід.
Пів року відбору: як формують команду України на Європейську дівочу олімпіаду з інформатики
На Європейську дівочу олімпіаду з інформатики відбір відбувається поступово. Спочатку проходять онлайн-етапи Всеукраїнської дівочої олімпіади — три тури, з кожного обирають по десять найкращих учасниць. Тридцять дівчат потрапляють на всеукраїнський етап, за його результатами дванадцять проходять на відбіркові збори. І вже з них формують команду з чотирьох дівчат.
Весь сезон розтягується приблизно на пів року: у вересні-жовтні стартують перші етапи, у березні-квітні — всеукраїнські, у травні — відбіркові збори, влітку — самі олімпіади.
Емоційно це, звісно, дуже непросто
Але з часом я вже краще розумію свої сили і загалом усвідомлюю, на яких етапах у мене не має виникати проблем.
Цього року я відібралася доволі впевнено. Вирішила майже всі задачі на повний бал, окрім однієї, і вже після третього туру мала такий відрив, що місце в команді фактично було гарантовано.
Міжнародні олімпіади — це вже вищий рівень. Там висока конкуренція, і з’являється відчуття відповідальності за країну. Для мене важливий власний результат, тому що я багато працювала і довго до цього йшла. Є відповідальність і перед тренером. А ще коли представляєш Україну, особливо зараз, хочеться робити це добре й привозити медалі. Це не тиск, а швидше мотивація.
До речі, це вже не перша моя дівоча олімпіада. У дев’ятому класі їздила на Європейську дівочу олімпіаду з інформатики до Нідерландів, у десятому — у Німеччину. Також була на Європейській дівочій олімпіаді з математики в Косово, де взяла бронзу.
Щодо формату задач на олімпіадах, то він трохи схожий на LeetCode. Найпростіша задача зазвичай виглядає дуже базово: вам задано два числа A і B з певними обмеженнями, наприклад, цілі числа не більше мільярда. Потрібно просто обчислити їхню суму.
Тобто це буквально проста програма: зчитати два числа з консолі, додати їх і вивести результат. Це найнижчий рівень складності. Але наступні задачі вже складніші, з великими умовами і різними алгоритмічними техніками.
Найбільше мені подобаються задачі, пов’язані з бітовими операціями — AND, OR, XOR. Там є свої алгоритми, але мені це зазвичай дається досить легко, і я часто можу на цьому добре «вивозити». Також добре заходить динамічне програмування, а от графи — це якраз те, що інколи дається складніше.
Чезенатіко: море, паста та задачі з інформатики
Цього року Європейська дівоча олімпіада з інформатики проходила в Чезенатіко — це невелике містечко в Італії. Ми жили в готелі на першій лінії. Через те, що було холодно та вітряно, нам не вдалося покупатися, але погуляли, поїли піцу та пасту.
Читайте также: Контракти від 15 мільйонів гривень — уряд затвердив правила експорту української зброї
До речі, дорога до Італії — це також окрема історія. Більшість учасниць із Європи сіли в літак і за годину-дві були на місці. А ми ж їхали потягом до Польщі, там ночували і тільки наступного дня вилітали до Італії. Через це дуже збивається режим сну та накопичується втома — і все це перед олімпіадою.
Я вже звикла до такого ритму, але це об’єктивно трохи нерівні умови для учасників
Формат змагань — два дні, щодня по 5 годин і 4 задачі. Олімпіада проходила у великому приміщенні. Здається, це була колишня італійська їдальня, яку переобладнали під змагання. Там поставили столи для 200 учасниць, між робочими місцями були перегородки, щоб ніхто не підглядав.
Ми приходимо туди з гідами — це люди, які супроводжують нас. Далі проходить перевірка: перевіряють кишені, щоб не було нічого зайвого чи забороненого. З собою можна мати тільки воду, снеки, ліки або заздалегідь перевірений талісман. У мене є невелика іграшка-свинка, яку я вожу з собою на змагання.
Є ще один момент, пов’язаний із форматом міжнародних олімпіад, про який не всі знають. Ввечері перед туром керівники команд збираються на сесію перекладу: організатори дають завдання англійською, а тимлідери перекладають умови кожен своєю мовою. Після цього починається так званий «карантин», від моменту перекладу і до кінця туру наступного дня ліди та учасники вже не можуть контактувати. Часто вони навіть живуть в окремих готелях. Але це дає змогу учасникам розв’язувати задачі рідною мовою.
Змагання відбуваються у повній тиші — чути лише звук клавіатури
У туалет можна виходити, але із супроводом. Здається, що 5 годин на виконання задач — це багато. Але в процесі час минає дуже швидко, іноді його навіть не вистачає. Я на цій олімпіаді не очікувала настільки хорошого результату.
У кожен із двох днів ми отримували по чотири задачі. Вони йшли за зростанням складності: перша була найпростіша, а четверта — найскладніша.
Протягом цих двох днів мені вдалося досить швидко розв’язати перші три задачі, і я була впевнена у своїх рішеннях. Четверту не змогла доробити — вони й зроблені так, щоб їх майже ніхто повністю не розв’язував. Вони доволі специфічні, і спочатку було складно зрозуміти, з чого почати. З того, що я пам’ятаю, я довго пробувала різні підходи, але повністю закрити не вийшло. Вони забрали найбільше часу й сил.
Іноді під час розв’язання якоїсь задачі у мене могла з’являтися паніка — зазвичай в останні хвилини, коли не встигала доробити задачу. Це тільки заважає. У складні моменти просто зупинялася, пила воду, глибоко дихала та поверталася до роботи.
Цікаво, що учасниці під час олімпіади не бачать результатів інших — лише свої. Фінальна таблиця відкрита для всіх, окрім самих учасників.
Коли закінчуєш виконувати задачі, то відчуваєш певне полегшення — вже нічого не можеш змінити, можна просто видихнути.
Тому після туру я фактично дізналася результати останньою. А мої батьки в цей час сиділи вдома й протягом п’яти годин стежили за оновленнями, хвилювалися і першими бачили мій результат. Тому коли я вийшла зі змагань, вони вже вітали мене з перемогою.
Дівчата й інформатика: «Не рожеві клавіатури»
Чому так мало дівчат на міжнародних олімпіадах з інформатики? Я думаю, що це замкнений цикл. Дівчатам це в середньому менш цікаво — відповідно, менше обирає цей напрям і доходить до високого рівня. І тому створюється враження, що їх менше через якісь здібності. Хоча насправді питання радше в кількості, а не в можливостях.
Дівоча олімпіада — одна з ініціатив, які це змінюють. Там одразу близько 200 учасниць, і атмосфера сильно відрізняється від змішаних змагань. Більше спілкування, ігор, різних активностей. Інший, відкритіший вайб. На змішаних — все стриманіше, більше фокусу суто на змаганні.
Прямої дискримінації я, на щастя, не зустрічала. Думаю, це пов’язано з тим, що я досить швидко вийшла на рівень, де могла конкурувати з хлопцями. Але я чула про випадки, коли тренери або викладачі не дуже охоче беруть дівчат на підготовку — просто через стереотипи. І це проблема. Дивно, що у 2026 році таке ще трапляється.
В організації дівочих олімпіад нічого стереотипного немає: жодних рожевих клавіатур чи «дівочих» деталей. Все виглядає нейтрально й однаково для всіх. І саме так і має бути.
Мій тренер часто говорить мені одну фразу перед змішаними змаганнями: «Побий цих хлопців». Мені здається, це найточніше формулювання цього підходу.
Кембридж: «Олімпіади дуже тренують мислення»
Після повернення з Італії не було часу відпочити — одразу почалися відбіркові збори української команди на міжнародну олімпіаду. Через безпекову ситуацію вони проходили у Вроцлаві. Після перших турів я не проходила в команду. Але в останній день змогла зібратися і відібратися. Наступна міжнародна олімпіада пройде у серпні у Ташкенті.
До речі, у мене є відзнака Президента України. Я отримала її за медаль на Міжнародній олімпіаді з інформатики, яка проходила в Болівії. Це головна й найпрестижніша олімпіада, куди відбирають найсильніших учасників. Там змагаються і дівчата, і хлопці. Разом із відзнакою я отримала грошову винагороду — 100 тисяч гривень.
Наразі я вже фактично вступила до Кембриджського університету на комп’ютерні науки. Процес вступу розпочався ще в жовтні минулого року. У січні я вже знала, що мене фактично прийняли, але з умовою, що потрібно підтвердити рівень англійської IELTS і надіслати їм шкільний атестат.
Дуже багато олімпіадників зараз вступають до Кембриджу. Нам у цьому процесі допомагав керівник олімпіадного руху, який пояснював усі етапи вступу, давав поради і загалом супроводжував цей процес. Для нас це було дуже важливо, адже вступ до університету складається з кількох складних етапів.
Ми всі проходили інтерв’ю, тести, писали персональний стейтмент — великий текст про себе, свої досягнення, інтереси та мотивацію. Найважливішим етапом було саме інтерв’ю, де професори дають задачі, і ти розв’язуєш їх у реальному часі. Це дуже схоже на олімпіадні задачі, і там оцінюють саме спосіб мислення, а не знання.
Окрім цього, були математичний тест британського формату, який ми складали в Києві, і подача документів загалом.
Кембридж для мене став можливим значною мірою завдяки олімпіадам. Вони дуже тренують мислення. Під час інтерв’ю це особливо відчувається, бо ти маєш швидко думати і знаходити підхід до задачі.
Навчання в Кембриджі платне й коштує близько 65 тисяч фунтів на рік. Втім, мені вдалося отримати стипендію, яка повністю покриває цю суму. Її надає університетський фонд Кембриджа іноземним студентам, яким потрібна фінансова підтримка для навчання. Щоб на неї претендувати, потрібно заповнити окрему форму та написати мотиваційний лист. Потім комісія розглядає заявки й обирає стипендіатів, враховуючи лист та інші досягнення кандидатів.
Почати і не боятися відрізнятись
Я думаю, що для перемоги на олімпіадах потрібне поєднання кількох речей. У когось може бути природна схильність до логічного мислення, але цього недостатньо.
Також я вважаю, що «математичний склад розуму», про який часто говорять, можна розвинути. Якщо багато розв’язувати задачі й бачити різні підходи, з часом починаєш краще розуміти структуру задач. Тобто це не лише вроджене — це те, що можна натренувати.
Дівчатам, які цікавляться інформатикою, я б порадила не боятися пробувати і не боятися відрізнятися. Я часто була єдиною дівчиною в команді. Для когось це виглядає як щось, що лякає. Для мене — навпаки, це те, чим я пишаюся. Якщо цікаво — варто просто почати.
Читайте также: Тина Кароль В Молодости: Истоки Таланта и Первые Шаги К Исполнительской Карьере
Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU
